Під час окупації Дмитро Вишньов їздив областю, привозив необхідне людям та партизанив. Він допомагав жителям Тростянця, Боромлі та Краснопільщини. Цього не змогли стерпіти росіяни і викравши, закатували чоловіка до смерті. Родина Дмитра просить підписати петицію на присвоєння звання Героя України Дмитру Вишньову.
Про Дмитра, його допомогу людям та страшну долю розповіла рідна сестра чоловіка Тетяна Бондаренко.
Родина просить підписати петицію
Дмитро Вишньов народився у селі Бранцівка Краснопільського району. Всього їх у родині було троє: Тетяна, Дмитро і Віталій. Потім він переїхав до Боромлі, де жив і працював на заводі "ТРІЗ". Чоловік майже не мав вільного часу, бо завжди у робочих та домашніх клопотах, але дуже любив собак. У нього були ротвейлер, хаскі та тер’єр.
Віталій, мама, Тетяна та Дмитро
Дмитро був дуже товариським, всюди у нього були знайомі. Був тією людиною, яка могла кинути всі свої справи й прийти на допомогу.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Дмитру зателефонували знайомі і попросили допомоги. Він поїхав до села Грабовське, яке знаходиться на кордоні з росією.
“Він мені казав, що таке раніше можна було побачити тільки у фільмі. Війна, все горить, стріляють. Як у фільмі жахів”, – згадує Тетяна.
Коли Тростянець був вже повністю окупований, то по Боромлі тільки їздили російські танки. Дмитро ходив ще на роботу, приглядав, щоб нічого не розмародерили.
Чоловік дзвонив сестрі розказував, як бачив танки, як одного разу навели на нього дуло, він підняв руки і його пропустили.
Тетяна розповідає, що тоді було враження, що така окупація як у нас – всюди. Але там було інакше. Дмитро з Боромлі їздив у Суми по ліки для літніх людей, дітям привозив памперси і харчі.
“Через рік після смерті Дмитра на поминальну неділю, ми родиною зідрались біля нього. Багато людей приходили і розповідали, що якби не Діма ми б не впорались. Люди дуже вдячні йому”, – говорить Тетяна.
Через його відкритість, працелюбність і прагнення допомогти людям – росіяни закатували Дмитра у Тростянці. Жорстоко та бездушно.
Родина написала петицію на присвоєння звання Героя України (посмертно) Дмитру Вишньову. Чоловік допомагав всім чим міг. Партизанив, возив ліки, їжу – допоки його не викрали окупанти.
Підписати петицію можна за посиланням.
“Для нас він герой і для людей, яким допомагав. Ми поговорили з рідними і вирішили написати петицію. Можна сказати допомагаючи людям, він потрапив у таку ситуацію. Так він не допомагав всій країні, але їздив областю і допомагав людям в окупації і допомагав військовим.
Якщо над ним так знущались, значить випитували щось серйозне”, – говорить Тетяна.
До закінчення збору підписів лишилось 30 днів
Допомагав людям допоки його не викрали росіяни
У Тростянець Дмитро привозив молоко. Хтось домовлявся аби росіяни пропустили на блок посту дві машини, водієм однієї був Дмитро.
Дмитро Вишньов
“Він дзвонив, казав сьогодні буду у Тростянці. Ми його відмовляли, але він все одно приїжджав. Тут збиралось багато людей, вони приходили по молоко, яке привозив Діма з товаришем. Мій чоловік виходив до нього, він і нам передавав якусь їжу, бо закупляти багато продуктів – такої звички раніше не було”.
Всього до Тростянця вони приїжджали тричі. Одного разу він мав приїхати, але подзвонив Тетяні і сказав, що їм не дали дозвіл. І після того вже не можна було їздити.
На блок посту росіяни перевіряли все. Діставали килимки з машини, все детально переглядати, відкручували обшивку з дверей.
Дмитро їздив і до Краснопільської громади, бо там були рідні. Купляв що треба і розвозив. Окрім гуманітарної допомоги, Дмитро партизанив.
У день коли був перший “зелений коридор” – 10 березня, Дмитро привіз продукти родині Тетяни.
“Він побув у нас хвилин 20. Мій чоловік казав Дімі, щоб у нього нічого у телефоні не було. А він відповів: “Ой, у мене таке в телефоні”. Тоді було не до того, щоб розпитувати. Сів підзарядити телефон, чоловік каже подивись чи немає у тебе нічого лишнього. Він сказав, що поганий інтернет. Видаляє, а воно не видаляється. Діма випив кави і поїхав”, – згадує Таня.
“У той же день через деякий час з Краснопілля подзвонила двоюрідна сестра. Вона кричала в істериці, ми нічого не розуміли. Потім вона сказала, що Діму затримали росіяни. Де і як ми не знали. Сестра подзвонила йому дізнатись чи доїхав він додому з Тростянця, а відповів російський солдат. Він сказав, що ви його не побачите, якщо він нам не розкаже все. Вона казала Дімі, щоб він все розказав, а він відповів: “Я вже все сказав”. Вона почула як його вдарили й він застогнав і дзвінок завершився. Ми намагались також додзвонитись, але ніхто не відповідав.
Ми писали у вайбері, спочатку ніхто не відповідав, потім прийшла відповідь: “Я вдома у Боромлі”. Зрозуміло було – це писав не Діма, в нього інша манера діалогу”, – розповідає Тетяна.
Дмитро Вишньов
Спроби з'ясувати – де Діма
Що робити чи куди йти, Тетяна не знала. Рідні навіть не мали уявлення, де Дмитра забрали - в Тростянці, чи в Боромлі.
“Інтернет був поганий, ми попросили сестру аби вона опублікувала пост у фейсбуці, можливо хтось бачив Діму. І наступний день їй зателефонувала жінка з Тростянця і розповіла, що його затримали біля Малібу, де й знаходився ворожий блокпост.
Він їхав від нас і його зупинили. Вийшов з машини, відкрив багажник. Потім різко йому руки зв’язали за спиною, натягли шапку на очі й кинули на землю. Через якийсь час його підняли й повели у сторону магазинів і більше його не бачили”.
Через пару днів, коли був другий “зелений коридор”, Тетяні зателефонувала знайома дуже схвильована і повідомила, що її чоловіка і батька також забрали росіяни. Вона запропонувала Тетяні сходити на блок пост і спробувати щось дізнатись.
“Мені було дуже страшно, але все-таки ми пішли. До нас підійшов солдат і сказав що треба почекати командира. Було так соромно стояти там недалеко біля росіян. Через якийсь час підійшов він повідомив, що начальник зайнятий. Ми почали пояснювати ситуацію. Він запевняв, що все буде добре, вияснять ситуацію і відпустять. Запитала чи хоч живий Діма, він сказав: “Ви що ми не убиваємо. Його відпустять”.
Наступного дня Тетяна пішла з чоловіком і сином знову, щоб дізнатись хоча б щось. І все-таки дочекались того командира. Він підійшов незадоволений.
“Майже на всі питання він відповідав: “Не знаю”. Запитала, де може бути брат. Він знову – “Ничего не знаю. Я в этой игре пешка”. Ми запитали за машину Діми, бо вона там стояла. Він відповів, що у нього наказ спалити її. Ми пішли додому і у мене була думка навіщо палити машину – щоб замести сліди”.
Через якийсь час знайома знову зателефонувала Тетяні аби разом сходити у центр, бо там тримали полонених. По дорозі їх зупинили росіяни і вони почали знову розпитувати про своїх рідних. У відповідь тільки чули, що їх відпустять. Після чого жінки повернулись додому.
“У Бранцівці одна жіночка підходила до росіян під час окупації і запитувала за Дмитра, сказала, що його забрали в полон. А той солдат перепитав чи це той що возив молоко, і сказав що його вже давно немає. Це були або одні і ті ж війська або його скрізь знали, бо він всюди їздив. Можливо його й шукали”.
15 березня родина Тетяни виїхала зеленим коридором.
“Тільки ми приїхали до Полтави, почали дзвонити у різні організації, надавали інформацію для бази даних. Ми хапались за будь-яку можливість”.
Знайшли закатоване тіло Дмитра
Коли Тростянець звільнили від росіян, жінка побачила по новинах, що знайшли тіло закатованого чоловіка у гаражах біля теперішньої міськради, але особливої уваги цій новині не придала.
26 березня Дмитра знайшли, але ніхто не міг впізнати. 27 березня старший брат упізнав тіло Дмитра і повідомив про це рідним. 28 березня Дмитра поховали.
Через декілька днів приїхала організація і повідомила про обов’язкову ексгумацію.
Тіло Дмитра Вишьова було понівечене. Руки чоловіка були зв'язані за спиною. У гематомах було все обличчя, вибиті зуби та око. По руках та обличчю були сліди гасіння сигарет.
Мама Дмитра розповідала, що син їй казав: “Щоб зі мною не трапиться, знай, я в тебе герой”.
Через деякий час після поховання, військові 27 реактивної артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського прийшли до голови громади і запитали чому у Вишньова немає прапора. Тому на могилі Дмитра два прапори – України та 27 артилерійської бригади.
Місце поховання Дмитра Вишньова
Датою смерті родина вважає 10 березня, хоча під час ексгумації написали дату 28 березня. Бо коли Дмитро заїхав у гості, він був побрити та пострижений. І на упізнанні, чоловік Тетяни побачив, що він який заїжджав до них таким і був.
“Найбільше шкоду маму. Вона дуже переживає, приїжджає на кладовище, поплаче поговорить і далі живе, дає поради.
Налаштовувала їй телефон і відкрила вайбер, а там останнє повідомлення Дімі “Синочок, ти де?”. Це дуже болюче повідомлення, яке вона не видаляє”, – зворушливо каже Тетяна.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
