Військовослужбовець Роман Власенко доєднався до 93 бригади “Холодний Яр” у лютому 2022 року. Тоді він з братом Євгеном пішки вирушили до Охтирки аби допомогти звільняти рідне місто Тростянець. Роман відвойовував Сумщину, Харківщину, тримав оборону на Бахмутському напрямку, але війна забрала його життя біля Кліщіївки 27 листопада 2023 року.
Мама загиблого “Моряка”, Галина Єрьоменко розповіла про свого Ромашу, його дитинство, життя, військову службу та останні спогади про сина.
Про Романа Власенка та його стержень з дитячих років
Роман Власенко народився 13 листопада 1979 року, навчався у школі № 5. Його прізвище при народженні – Єрьоменко, але з певних причин він вирішив взяти прізвище свого дідуся – маминого тата і став Власенко.
“У дитинстві Роман був хоч і маленьким, але таким дорослим. Він був запальним і в той час швидко відходив - це він взяв з собою й у доросле життя. Коли відчував, що провинився, то робив такі вчинки, що без жодного слова було зрозуміло - просить пробачення”, – каже Галина.
“Коли він був зовсім маленький, його улюблене слово було “сям”. І все йому треба було робити самому, без чиєїсь допомоги”, – згадує мама.
Займався в музичній школі й обожнював скрипку. Після школи Роман здобував освіту у Тростянецькому професійному ліцеї, за професією зварювальника.
Потім пішов до армії, був моряком. Підписав контракт та ніс службу в українському Севастополі. Звідси й пішов його позивний – “Моряк”. На військовому кораблі він обіймав декілька посад, бо був майстром на всі руки. Роман, якщо чимось захоплювався, він туди відразу йшов з головою. Після майже 9 років служби повернувся до Тростянця.
Роман на службі у Севастополі
У Романа є брат Євген. Всі хто не знав, що вони рідні - думали то друзі, бо прізвища відрізняються та й між собою вони зовсім не схожі.
До АТО Романа мобілізували у 2015 році, там він відслужив рік. Тоді чоловік був у 93 бригаді “Холодний Яр” зв'язківцем САУ.
Роман “Моряк” Власенко звільняв свій рідний Тростянець від окупантів
Через 7 років після АТО Моряку довелось звільняти й своє місто. Вночі 24 лютого 2022 року ворожі танки вже стояли неподалік кладовища по вулиці Луніна. Там недалеко жив Роман.
Тоді Роман та Євген вирішили тікати, бо першою чергою росіяни шукали саме АТОвців, а вони обоє служили.
“Дзвонить мені Рома і каже, винось наші паспорта, посвідчення, військові квитки. Я спустилась до тунелі, де чекав Рома, він підійшов розстібнув куртку, опустив руки і сказав, щоб я поклала документи у карман. Я засовую документи, а там стоять 6 росіян. І тут він каже: “Мамуль, іди додому, мене зараз розстріляють”. Я вчепилась за нього і сказала, що не пущу одного. Йдемо поруч, він мене проганяв, а я йду. І тут росіяни повертаються, а один кричить “Куда, там мать!”. Хотіли стріляти. І так я провела його до початку вулички, він обійняв мене так міцно і побіг. Так я його врятувала”.
Як потім з’ясувалось, Роман з братом пішли в обхід на Охтирку. Весь час Роман з братом Євгеном йшли пліч-о-пліч. Разом пішли до лав військовослужбовців, але як партизани.
Коли вони звільняти рідне місто, тоді ще офіційно не були бійцями-холодноярівцями. Аж на Харківському напрямку, вони стали військовослужбовцями 93 бригади “Холодний Яр”.
“Під час окупації, я всі речі хлопців закопувала в землю. Де що знайду і йду заривати. Розуміла, якщо зайдуть і щось знайдуть - вб’ють. Вони ж охотились на АТОвців”, – каже Галина.
Коли Тростянець був під окупацією росіян, Роман рвався, щоб звільнити матір, бо знав що на їх вулиці коїлось страшне.
“Я намагалась допомагати сусідам, то приглядала за лежачими, то воду і їжу приносила. Діти на війні - Боженьку гнівати не можна”.
Після однієї ситуації, Галина боялась виходити за двір. Як тут приходить сусід і каже, що росіяни вийшли. Жінка пішла набирати воду до колодязя, як тут бачить йдуть два солдати та почала тікати додому.
“Я стою у веранді й бачу як тягнеться рука відкривати двері хвіртки. А сама собі думаю, як уб’ють то тут завоняюсь, піду хоч на поріг. І я вибігаю на поріг і заходять ці двоє у формі, в окулярах, з автоматами. Я стою дивлюсь на них, вони на мене. І тільки вони знімати очки, я як закричу: “Ромаааан”. Вони тільки зайшли у Тростянець, він при першій можливості прийшов до мене. У Жені були справи, він був на ДОКі. Ми обійнялись і він швидко пішов. Потім бувало вони на машині приїжджали до мене. Бо стояли на блок посту біля моста”, - згадує Галина.
До неможливості втомлений від війни
Роман Власенко пройшов Сумщину, Харківщину, був на Бахмутського напрямку та поблизу Кліщіївки. Майже за два роки служби “Моряк” отримав 4 контузії та мав осколки у голові.
“Одного разу дзвонить Рома і розповідає за сон, який був немов на яву. Каже: “Сплю, а мене будить Женя”. Це був не сон. З’ясувалось, що Ромаша був тиждень в гарячій точці та виходили з якогось місця по дорозі. Вони вирішили передихнути та заснули над дорогою. Туди сюди, а де дівся Моряк, немає Моряка. Потім один сказав, що вони не прийшли з дороги. Так Женя пішов шукати, а вони сплять на дорозі. Ти уявляєш, сплять? І його сонного забрали та принесли. Наскільки виморені там хлопці, страшно виморені”, – розповідає жінка.
Одного разу Роман розповідав мамі, що його зв’язок перехоплювали росіяни і все казали, мов: “Ми тебе Моряк вловимо”.
Попри всю сурову реальність, Роман так любив людей, був дуже товариським та життєрадісним. Мати розповідає, як він радів коли приходили нові хлопці й він міг ділитись з ними своїм багаторічним досвідом.
"Моряк" з побратимами
“Він був таким мужнім, а зараз дивлюсь як хлопці ховаються, той з дому не виходить, той приїхав з Харкова. Займаються незрозуміло чим. Ну як я можу на таке дивитись, якщо моя дитина загинула”.
“Все мене готувало до того, що його не стане”
29 листопада матері повідомили, що Роман зник безвісти. 2 грудня вже стало відомо – життя чоловіка обірвалось. 27 листопада 2023 року кулеметник Моряк загинув поблизу Кліщіївки.
“Він дуже клопотався за мене, куди не кинусь все він - сумочку купив мені, серги купив, приладдя для городу купив. Ніби він наперед хотів залишити пам’ять про себе. Дуже важко”.
За пів року до смерті Романа Галині все частіше ставало погано:
“У мене ноги підкошувались, і я падаю. Всі казали то дивіться під ноги то ще щось. А мене вже готувало до того, що його не стане і мені буде дуже погано”.
“На свій день народження, 13 листопада, коли Ромаші виповнювалось 44 роки, він мені дзвонив. У нього був гарний настрій, я сказала, щоб він себе беріг. Є вірування, що людей після 40 років два тижні до та після дня народження Боженька не береже. І я підрахувала, що він загинув на 13 день після дня народження”, - каже Галина.
Останній раз коли Роман дзвонив мамі, він прощався. Казав: “Мам, я назад не повернусь, я на щиті повернусь”. Я йому: “Синок, ну що ти таке кажеш”. Мій Ромаша казав, тільки я одна його чекаю. Цими словами він попросив вибачення за все“.
Слова Романа виявились пророчими, він загинув через два тижні після дня народження.
20 грудня тіло Романа мали привезти о 9 ранку. Галині повідомили, що труна буде закритою. Вона наполягала на тому, щоб відкрили, бо вона хотіла побачити свого сина.
“Гроб привезли відкритий, але тіло було накрите. Він був не вбитий, а закатований. Такий у синяках. Тому від мене і хотіли скрити тіло, щоб я не бачила замордованого сина”.
Євген дуже складно переносить втрату брата. Вони завжди і всюди були разом. Бувало посваряться, але відразу мирились, бо не могли один без одного.
“Буває день, два три я себе ще нормально почуваю, а буває таке, що день плачу, ніч плачу”, – ділиться горем Галина.
У свій день народження Галина почувала себе погано, всі її вітали, але серце було не на місці.
“Зі спальні прибігає до мене Женя і каже що забув про подарунок, який передав Роман. Я стою кажу: “Що ти таке кажеш?” і починаю плакати, думаю який подарунок. Ромаша коли останні раз їхав з дому, купив мамулі коробку цукерок. І в такий день я отримала подарунок від сина, якого вже немає зі мною”.
Вулицю Мечуріна, на якій проживав Роман, планують перейменувати. Галина дуже хоче, аби її назвали на честь Ромаши – вулиця Власенка. Він взяв прізвище дідуся, щоб його продовжити.
“Так він буде жити вічно”, – переконана мама.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
