Пройшло два роки з моменту як Тростянець звільнили від росіян. Валентина Линник живе у будинку, поблизу якого у 2022 році росіяни встановили ворожий блокпост та вигнали їх з чоловіком з рідного дому.
Нещодавно жінка побачила у фейсбуці допис про прапор Киргиза.”І я згадала, що з тим прапором Киргиз був у нас. Це ж історія Тростянця, це варто розказувати та пам’ятати”.
Неусвідомлення, що взагалі таке – війна
24 лютого Валентина прокинулась о 5 ранку, бо треба було підготуватись до роботи, вона працює учителем у школі. Почала збиратись та тут з'явилась купа повідомлень. Серед тексту було фрази “діти сьогодні лишаються вдома”, “в школу ніхто не йде” і найстрашніше “почалась війна”.
“Моїм знайомим підтвердив Женя Шинкаренко. Він подзвонив і сказав те саме “почалось”.
Всюди спостерігалась метушня, всі йшли в магазини, викупляли все що можна. Через короткий час, Валентина з чоловіком побачила перші танки на їхньому мікрорайоні Док, які йшли центральною дорогою.
“При чому йшли танки без розпізнавальних знаків. І сиділи солдати, такі веселі з пов’язками, а тоді я не знала, що ті пов’язки щось означають. І на одному танку я бачу російський триколор. І розумію, що це росіяни, ще й таким парадним маршем”, - розповідає жінка.
Валентину додали до групи у месенджері, там розвіювали паніку, казали аби скидали пересування техніки. Проте через час вона зрозуміла, що в тій групі не тільки тростянчани і покинула її.
“Сказати, що паніка була - ні, більше ступор, нерозуміння що відбувається і неусвідомлення, що взагалі таке війна”.
Життя на ворожому блокпосту
Блокпост напроти родинного будинку Валентини росіяни поставили на початку березня. Туди вони пригнали 5 танків для укріплення. Вночі один танк ховали, а інші направляли у різні сторони для “захисту”.
Солдати жили окремо і не турбували подружжя, яке лишилось одне. У дворі, де живе Валентина з чоловіком Віктором, будинок складається з трьох квартир. Всі сусіди виїхали першим “зеленим коридором”. Тож родина лишилась одна приглядати за котами, собаками та самими квартирами.
“Ми жили паралельно, вони собі жили, ми собі. Не з’являлись їм на очі, щоб вони навіть не знали, що тут хтось є. Ми практично завмерли.
14 березня зайшли російські солдати й дивимось, вони зафарбовують нам вікна, ще й зверху пишуть своє дурне “z”. Також вони притягли свій поломаний танк, дуло в нього звисало, він весь торохтів і вони не змогли його полагодити, то повитягували все і так він стояв поки його не забрали наші ЗСУ”.
Зламаний російський танк
Дві доньки Валентини жили в небезпечних районах. Зранку Віктор пішов провідати дітей, тож жінка лишилась одна на господарстві. Як тут у квартиру заходить натовп російських солдатів з їх командиром якого звали Павло.
“Вони показали відео колон російських танків, і видно, що це знімалось з нашого подвір’я, хоча то відео не наше. Казали зараз будемо розстрілювати, вже автомати навели, я їм казала почекайте, то не ми знімали. Командир сказав ладно, тоді виходьте на хату гранату кинемо. Я їм кажу почекайте дайте хоча б котів забрати, їх командир сказав ладно у вас є 15 хвилин”.
Цей командир Павло був дуже злий, неврівноважений і дуже кричав на жінку. Казав: “Из-за таких как вы гибнут наши ребята”. Коли вони вийшли, він сів на танк, який стояв поряд і говорив, що зараз буде розстрілювати будинок з танку. Дуло було направлене на дім Валентини, то ж вона почала хвилюватись ще більше.
“Чоловіка немає, я сама, не знаю що робити. Зібрала котів та собак. У такому шоці думаю, що брати. Подумала що зберу фотографії, щоб діти пам’ятали, які ми були”, - згадує Валентина.
Потім жінка побачила, як її чоловіка ведуть під руки. Його відпустили. Вони сховались у погріб, пересиділи до ночі і як стемніло піднялись і переночували у квартирі. Але їх все-таки виселили.
Повернення додому
Після того як Валентині з чоловіком довелось покинути дім, вони жили у куми. З її дому було видно шляхопровід. І всі спостерігали, як величезною колоною танків, БМП, БТР з легковими авто їхали росіяни в сторону Сум зранку 25 березня. Чоловік вирішив піти перевірити, що робиться вдома. Він побачив, що в них вже нікого не було.
“Я не знаю в чому вони поїхали, бо лишили весь свій одяг: берці, бушлати, форму, шапки ушанки, носки, труси. У них тут було купа їжі, величезні каструлі борщу, молочне, риба. У сусідній квартирі був склад, лежали гори продуктів”, - говорить Валентина
А вже зранку 26 березня, Валентина з чоловіком пішли додому: “Ми не могли знати, що закінчилась окупація, бо не було ні зв’язку, ні світла”.
Три дні життя з українськими захисниками
“Йдемо додому і бачимо, їдуть вже зовсім інші солдати - наші захисники. Ми наскільки були раді”.
То були воїни 93 бригади Холодний Яр. Перше, про що вони думали – захист цивільних. Питали, чи є якесь укриття, чи підвал. Військові займались своїми справами рили окопи, встановлювати блокпости, тримали оборону звільненого міста.
“І ми так подумали, вони ж прийшли, десь їм треба жити, приймати душ, щось їсти. Я сказала молодшій доньці з подругою, щоб вони пішли запросили захисників до нас, місце є”.
Перше, що зробили військові зібрали всі речі росіян: одяг, взуття, постіль і викинули на смітник. Вони не взяли нічогісінько російського.
“Потім дівчата, куми та ті, хто жили поряд приготували їжу і запрошували всіх, хто працював на їхньому краю. На мені був обов’язок - прибирати. Цілий день ми їх пригощали, бо їли вони по черзі. Командири, поки всі солдати не поїдять за стіл не сідали.
Наступного дня люди звідкись дізнались, що ми готуємо для військових і почали приносити продукти, при чому приносили все. Яблука, вареники, сирі продукти, які ми готували, закрутки. Люди мало що мали після місячної окупації, але все, що в них лишилось, несли нашим захисникам.
Військові казали, де вони воювали, ще ніде їх так не приймали як тут. Вони дуже дякували. Я думаю треба подякувати всьому нашому краю, що скільки зносили продуктів і ми могли їх готувати для наших визволителів”, - говорить Валентина з посмішкою.
На тій же вулиці ще в одному будинку прийняли військових та готували для них їжу. Так найближчі будинки до ворожого блокпосту після звільнення стали прихистком для українських військових.
“До нас прийшов солдат, який був у центрі міста, ми його нагодували, бо там такого не було. Також зібрали сумки з їжею та передали їм обіди”.
Коли військові від’їжджали, дівчата завантажили їх їжею, бо розуміли, що їм потрібніше. Запхали повністю БМП продуктами. З Тростянця військові поїхали на Харківщину і там їх поселили в полі.
“Вони нам писали, як добре, що взяли всі ті продукти, бо їсти в них не було нічого. То вони на тростянецьких продуктах ще вижили там на Харківщині”.
Валентина вдячна людям з мікрорайону Док, за те що долучились до допомоги нашим військовим. Вони самі пережили місяць окупації, але попри те допомагали чим могли.
Мужні військові та прапор Киргиза
93 бригада Холодний Яр мала дислокуватись на Полтавщині, але їх відправили в Охтирку і вони перші прийняли там бій. З їх слів, Тростянець мали звільнити ще 1 березня, але через те що не давали “зелених коридорів”, не могли відразу відбити Тростянець.
“У нас жив Киргиз, Танчик, Моряк, Камаз. Вони були наскільки порядні, мужні, справжні. У них була залізна дисципліна”.
Киргиз возив з собою прапор і розповідав, що хоче пройти всю війну з цим прапором і давав підписувати. Донька Валентини з подругою підписали фразою: “Дякуємо за захист!”.
19 квітня 2023 року Киргиз загинув на Харківщині. Прапор Юрія “Киргиза” Черненка, через два роки пошуку знайшов волонтер Остап Підкова. Чоловік пише, що цей стяг був першим у звільненому Тростянці.
Допис Остапа Підкови
“Коли вони вже їхали від нас, Киргиз попросив телескопічне вудилище і причепив на нього прапор і під тим прапором вони виїжджали зі звільненого Тростянця.
Танчик обіцяв, що коли закінчиться війна він об’їде всі міста, які звільняв. То ж ми на нього чекаємо”, - каже Валентина з посмішкою.
Коли 93 бригада вже вирушала на Харківщину, жінка запропонувала медпрепарати лікарю, можливо щось треба було. Вони взяли декілька ліків, але сказали, що їм також може знадобитись. Вони думали за людей.
“Військові мають захищати людей, а не забирати у людей”, - сказав один із захисників.
Відділення, яке заходило у Тростянець зі сторони Смородине, пишалось своєю дуеллю з ворожим БМП.
“По розмовах було зрозуміло, що там є вулиця, яка виходить на луг і вони їхали тією вулицею, а за ними російська БМП. Вони десь заїхали у вуличку, а росіяни не побачили та проїхали. Потім наші військові виїхали ззаду і ліквідували ворога. І вони так раділи, як діти, що обманули ту БМП”.
“Нам писали: “Так, як ви приймали нас тепло, душевно по рідному, ніде не приймали”. Там такого не було. Пізніше ми дізнались, що троє людей, яких ми знали загинули – Киргиз, командир Юра та медик”.
Також в кінці 2023 року загинув холодноярівець із Тростянця – Роман “Моряк” Власенко.
“Ми були спокійні, бо були захищені. Справді, від них відчувався захист і наскільки вони були справжні воїни”, – говорить Валентина.
Валентина, Віктор та Киргиз
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
