“Сергій Сенченко - звичайний цивільний громадянин, який живе у Тростянці, працює на місцевому підприємстві, любить рибалити та проводити час з дітьми”, - так міг би починатись текст про нашого героя аби не одне “але”. Це “але” - повномасштабне вторгнення росії в Україну, яке змінило життя мільйонів людей, в тому числі й звичне мирне життя Сергія.
Зараз Сергій Сенченко “Міксер” - військовослужбовець, вже майже рік він у лавах ЗСУ. Звільняв Роботине влітку, бив ворога на нулі та дуже багато навчався, аби зберегти своє життя та життя побратимів.
Полон під час окупації
Коли почалось повномасштабне вторгнення й окупація, Сергій Сенченко був у Тростянці. Спочатку все було добре, за мірками воєнного часу. Було що їсти та близько нічого не прилітало. Чоловік допомагав чим міг, а жителі мікрорайону утворили так званий рух, щоб хоч якось допомагати ЗСУ звільнити місто.
15 березня 2022 року Сергій потрапив “на підвал” до ДНРівців. Пробув там 4 години на допиті.
“Мені зв'язали руки. Перше питання було: “С чего работает миномет”. Їх кошмарив наш міномет. На допиті вони грали у “хороший-поганий поліцейський” один заходив приставляв автомат та погрожував, інший казав: “Ты ж понимаешь я живу на Донбассе, там постоянно стреляют”. Говорив, що переживає за наших дітей, за нашу долю. У той момент ці слова були не актуальні, після півмісячної окупації вже було зрозуміло, що вони прийшли нас вбивати”, - згадує чоловік.
Разом з Сергієм у полоні знаходився хлопець, який йшов вулицею, а російські військові зупинили його й почали перевіряти телефон. Там вони виявили фото прильоту і вирішили, що він коригувальник. Євген - так звати полоненого, сидів із зав’язаними очима та руками.
“Я з ним боявся говорити відверто, бо думав може якийсь підсадний. Але з того що він говорив то його звати Женя, розповів за що його забрали. Наразі його доля невідома. Досі його не знайшли ні серед живих, ні серед мертвих. Рідні говорили, що я один з останніх, хто його бачив. Хто також був на допиті після мене, бачили ще Жеку, але в нього вже не було пальців, його катували”, - розповідає Сергій.
На щастя товариші Сергія не залиши його там і прийшли визволяти з полону. Їм це вдалось.
Досвід та порівняння строкової служби
У 2003-2005 роках Сергій служив у армії за спеціальністю навідник оператор БМП-2, потім гранатометником. Чоловік говорить, що армія у мирний час і армія в умовах воєнного стану - це дві великих різниці.
“Перш за все немає такого “відбув і пішов”. Зараз ти намагаєшся по максимуму взяти, вивчити, бо воно стає в нагоді, від цього залежить твоє життя і життя побратимів.
Наприклад, на строковій службі взагалі не було навчання з медицини. Щось дуже поверхневе. А зараз в першу чергу врятувати життя і не віддати його просто так. Тоді нас не готували до війни, готували, як спеціалістів у якійсь галузі. Аби я пішов після армії на війну, я вмів би маршувати, але це не те, що нам треба”, - порівнює Сергій.
На строковій службі у мирний час, не готували до війни, ти паче до такої жорстокої та кровопролитної, як зараз.
“Коли я служив у армії нас були ротації на війну в Ірак. Хлопці повертались з бойовим досвідом, ділились ним, але ніхто не казав, що нас може чекати. Ще 20 років тому, ніхто не міг й подумати, що буде війна. За місяць у Британії я побачив та навчився більше, ніж за два роки на строковій службі”.
Навчання у Британії
Від мобілізації до першого бойового виходу пройшло 4 місяці. Ці місяці Сергій отримував необхідні знання та навички для несення військової служби та роботи “на нулі”.
Чоловік підлягав мобілізації, тому повістку принесли на роботу на початку весни 2023 року. Звідти він потрапив на навчання, як всі. Потім Сергія відправили до Англії, де протягом 35 днів він переймав досвід у висококваліфікованих спеціалістів Британії та навчався штурмовим діям. Після навчання потрапив по розподілу до 46 окремої десантно-штурмової бригади, де ще приблизно 2 місяці були навчання.
“1 серпня 2023 року у нас було перше бойове завдання на Запорізькому напрямку. Тобто з першого дня мобілізації до першого виходу на нулі пройшло близько 4 місяців. Всіх готовлять намагаються дати базову військову підготовку, у кожного вона своя, це залежить від роду військ.
Я дуже вдячний британцям за той підхід та знання, які вони нам передали. У них чітке розуміння, що вони від нас хочуть. Немає такого відбули і все. В кожну людину вони вкладають максимум. У нас на 12 людей було 3 інструктори - це велике діло. До кожного був індивідуальний підхід, бо різна вікова категорія і вони, дивлячись на фізичну підготовку, індивідуально ставили завдання”.
Військові дії у Роботине та ситуація станом на зараз
Роботине - один з найважчих та найпекельніших напрямків станом на березень 2024 року. Міксер один з тих, хто разом з побратимами звільняв населений пункт влітку. Зараз Роботине знищене росіянами, але під контролем України.
“Тоді нам було дуже тяжко наступати, бо це степи. Посадки там давно всі вигоріли, сховатись ніде. До того ж у ворога там дуже розгалужена окопна система. Нам було важко заходити. Думаю їм зараз не легше відбивати ці позиції назад. Вони лізуть зі сторони Вербового. Їм важко, але там гарні позиції, бо вони під себе їх копали. Бетонні бліндажі, окопи 2-2,5 метри, коли ти йдеш, тебе зовсім не видно, туди можна попасти лиш FPV-дроном”.
Дуже важко давався кожен метр. Були і гарні дні, коли хлопці повертались без втрат і зі звільненими територіями, бувало, що за 100 метрів захисники віддавали свої життя. По різному.
“Пам’ятаю дивимось стрім перед штурмом, така зелена гарна посадка. Плануємо: ось сюди ми підемо, тут можна пройти. Приходимо, а там не те, що під деревом сховатись ніде там і пенька немає. Арта все зрівнювала з землею”.
Командир Сергія завжди йшов з бійцями на завдання. Зараз він з пораненням на лікуванні. Бойовий настрій від командира звучав так: “Ідемо у пащу ворога, хто зі мною?”. І всій йшли. А комбат - Герой України. Міксер каже: “Значить ми щось добре зробили, якщо нашого комбата нагородили найвищим званням”.
“Там, коли ти розумієш що кожен чоловік - це твоє прикриття, ти дуже довіряєш людям, чого не скажеш за цивільних. Там довіряєш, бо треба це робити. Ти знаєш, що по тобі стріляють, але виносиш свого побратима, який 300. І кожен робить все, щоб витягнути, хоч це 300, щоб врятувати його, хоч 200, щоб родина могла поховати”.
“Бувало перехоплювали розмови ворога, то вони казали там якісь НАТОвські війська. У нас тоді був успішний день, ми взяли полонених. Такі моменти радують, коли ворог боїться. Нам було приємно це чути від противника, похвально з їх сторони”, - сміючись розповідає Сергій.
Війна навчила швидко адаптуватись та приймати рішення
Зараз Міксер служить зовсім за іншим напрямком. Перевівся випадково. Побратим запропонував подати анкету, він заповнив і забув про неї. Через три місяці прийшло повідомлення: “Як ваші справи по переводу?”.
FPV-дрони - це те, що змінило стратегію і хід війни. Це новаторство, без якого українські військові не уявляють війну. Зараз Сергій служить у групі прикриття. Щоб хлопці безпечно працювали і доставляли “посилки” туди, куди треба. Пробував керувати дроном, але контузія дає про себе знати і не дає працювати на повній.
“Пішов у новітні технології, так сказати. Після того, що я бачив у штурмах, все зовсім інше. Тут у людей горять очі від своєї справи, а там очі були потухлі, бо кожен раз коли йдеш на штурм знає, що хтось не повернеться".
Дрони це дуже велика робота. У тих штурмах де був Сергій, FPV дуже не вистачало. Це той напрямок, куди треба скеровувати якомога більше сил.
“У нашому підрозділі дуже толкові люди, вони з натхненням роблять свою роботу. Їм потрібні дрони, дуже багато дронів.
Зараз йде третій рік війни, люди та посадовці наскільки звикли, що вкладають кошти не у забезпечення нашого війська, а у другорядні речі, які ні каплі не наближають нас до перемоги. Ми можемо обійтись без тротуарів, чи нових доріг, та чи обійдемось ми без перемоги?”, - наголошує на проблемі військовий.
Нещодавно Міксер пройшов курс такмеду для евакуації поранених та як і всі найбільше чекає на перемогу. Коли закінчиться війна, у нас буде багато спеціалістів, українці навчатимуть весь світ. Але краще про війну не знати. Вона має закінчитись у нас і більше ніде не починатись.
Про закінчення війни Сергій говорить:
“Тільки до перемоги, а як? росія не є країною, бо поки вона існує як одне ціле, поки будуть лізти. Перемога це забрати наші окуповані території. У них є там території хай ними займаються, аби вони хотіли для нас добра, вони б не стирали з лиця землі наші міста та села і не вбивали б. Перемога - це кордон 1991 року. Ось це наша перемога”.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
