Назару Кардашу на позивний “Фокс” 22 роки. До початку повномасштабного вторгнення жив у рідному Тростянці. Війна змінила не тільки його самого, а і те, чим він нині займається. Раніше він думав над тим, як відкрити власний бізнес. А зараз – як буде йти на штурм ворога. Не дивлячись на свій юний вік, хлопця неодноразово відзначали нагородами за відмінну службу. За рік, який він провів у лавах Збройних сил, “Фокс” отримав три поранення.
Довоєнне життя та окупація
Назар народився та жив весь час в мирному Тростянці. Тут він закінчив школу, експериментував зі створенням бізнесів, шукаючи свою нішу.
Війна Назара застала у рідному місті. Його як і інших мешканців розбудили о 5 ранку та сказали, що почалась війна.
“Я був у тата вдома, він жив у 5-поверхівці на вокзалі. Мені сказали збирати речі та йти до бабусі, мами й брата. Пішов і залишався там протягом всієї окупації. Я взяв на себе роль чоловіка. Росіяни зайняли квартири в будинку, в якому ми знаходились. Мама з братом виїхали “зеленим коридором”, а ми з бабусею залишились, але пробули тільки одну добу у квартирі. Росіяни зайняли чотири бокові квартири, а наша була в центрі будинку.
Бабуся вийшла до російських солдатів та запитала чи можна вийти і піти до іншого будинку. Вони дали дозвіл і запитали чи є внуки, на що бабуся відповіла: “Внук є. 21 рік”. Росіяни почали розпитувати чи він служив в армії. Бабуся сказала: “Ні, він дурачок”. Коли вона повернулась до мене сказала, щоб я прикидався, коли будемо виходити, щоб нічого не трапилось і мене не забрали. Так ми й пішли з квартири”, - розповідає сміючись Назар.
Після деокупації міста Назар вступив до Тростянецької ТРО. Майже відразу його призначили командиром відділення. В розпорядженні 21-річного хлопця було 15 чоловіків. Він розписував графіки чергування, проводив навчання з рукопашного бою і займався вогневою підготовкою.
“Через час я зрозумів, що це не моє, що мені цього мало. Тоді я вирішив вступити на службу за контрактом. В жовтні буде рік, як я на військовій службі”.
За рік служби був на трьох напрямках та отримав три поранення
“Фокс” молодший сержант 46-та окремої аеромобільної десантно-штурмової бригади. Звання молодшого сержанта отримав після служби в Соледарі. Спочатку Назар обрав собі позивний “Цербер”. Через деякий час він обдумав асоціації цього позивного і вирішив змінити його на “Фокс”.
“Коли я прийшов у бригаду, ми тоді були на Херсонському напрямку, у мене був позивний “Цербер”. У мене запитали позивний і пояснили, що він звучить так, ніби я знищив 5 танків, 10 вертольотів і взагалі рвака. Виріши змінити. Глянув на запальничку, а там написано “Fox”. Так і обрав новий позивний".
"Перше поранення я отримав у Соледарі від своєї гранати. Я виходив з нашої точки перебування і на мене вийшло два росіяни. У мене був ступор і в них також, я зібрався і кинув в них гранату, через те, що відстань була метрів 5, мені прилетів уламок. Після лікування я повернувся і мене призначили головним сержантом роти”.
У свої 22 роки Назар воював на трьох напрямках у Донецькій, Херсонській та Запорізькій областях. Він неодноразово відзначений нагородами за військову службу. Має орден “Сталевий Хрест”, медаль “За військову службу Україні”, відзнаку “За оборону України”.
“Найскладніше звикнути до бойових дій у перші місяці. Коли я приєднався до військових, у нас були базові навчання, тоді було складно проходити кожного дня марші по 20 кілометрів і відбувати “добові”. Тяжко коли отримуєш посаду - тобі ніхто не допомагає. Ти маєш сам навчатись. Я ні разу не їздив, ні на навчання, ні на сержантські курси. Також складно коли є люди 40-50 років, вони такі як мій батько роками, а мені треба їм віддавати накази, кричати”.
Втрат багато і це найгірше, що може бути. Хлопці на війні дуже споріднюються і стають побратимами.
Вдруге Назару пощастило вижити після влучання ПТУРа та отримати поранення, яке не загрожувало життю.
“Ми їхали колоною бронемашин і по нас влучив ворожий “ПТУР”. Тоді було багато втрат, серез яких мій побратим і відома парамедикиня “Блискавка”, вона з Сум. Тоді у мене порвались зв’язки і обгоріла ліва нога”.
“Фокс” хвилюється, що таланитиме не завжди
Зараз Назар знаходиться в госпіталі, його поранили поблизу Оріхова. Це третє його поранення, і єдине про що Назар хвилюється, що йому не завжди так буде таланити. На питання про те як отримав поранення - відповідає: “Поранення я отримав смішно”.
“Мені треба було йти на точку з побратимом, і так вийшло, що я переплутав посадки. Я зайшов не в ту посадку і побачив двох росіян один - 200, а інший - 300. Я відразу не зрозумів то наші хлопці чи росіяни, і почав запитувати у пораненого, хто він і з якої бригади.Там ми спілкуємось російською, щоб вони думали, що ми свої. Він відповів що з 5 роти, я перепитав з якої самої і він відповів “шторм-z”. Я його зробив 200.
Почав бігти і шукати своїх. Тільки знайшов, як нас почали об’їжджати ворожі бронемашини, одну вдалось підбити і ті не висадили десант, а інша висадила. Нас почали штурмувати ззаду. Ззаду і спереду у нас було оточення, і нас майже взяли в кільце. Перший штурм ми відбили. Потім декількох ми підпустили до себе в окоп вони кричали: “Почему вы по своим стреляли”. Вони думали що ми свої. У нас було багато трофеїв з того виходу.
А поранення я отримав, коли вийшов на поле біля лісу. У мене було зіткнення з росіянином. Він відкрив вогонь, а я почав відходити в посадку і нахилився, щоб перезарядити автомат і мені прилетіло в каску. У мене відразу відкинулась права рука, вона взагалі не працювала. Я впав і у мене з’явилось відчуття страху. Я думав скільки секунд у мене є, щоб пожити”.
Так все на позитиві, розповідає Назар. Коли його оглядали він сміявся і кричав що він повернеться, щоб того, хто його поранив “замочити”. Зараз на голові у військового 5 швів і рука працює не повністю, тієї реакції яка була раніше - вже немає.
“Фокс” ні в якому випадку не думає списуватись. Планує після лікування та реабілітації повертатись в підрозділ, а там далі як вирішить командування.
Стосовно служби хлопець вважає, що кожен сам має приймати рішення. Всім страшно. Після відео з Tik-tok, де люди кажуть: “Не ми їх туди відправляли” Назар зізнається: “Коли бачиш таких людей не хочеться нічого робити. І ставиш собі питання: “Навіщо я це роблю?”. Потім оговтуєшся, думаєш така людина одна і ідеш працювати далі”.
Військовим складно воювати, коли місцеві налаштовані проти них. Вони втрачають сенс знаходитись в містах і селах, де їх замість посмішок зустрічають “факами”, і замість підтримки здають їх позиції росіянам. Назар це відчув на собі в Соледарі. Вони жили в будинку і там була пара літніх людей. При українських військових вони посміхались, приймали гуманітарну допомогу. Коли в місто зайшов ворог, ці люди знялись у відео “вагнерівців”, де розповідали, як “укропи” що попало творили і вони дуже чекали “освободітєлєй”.
Назару відкрили збір на нову каску замість тієї, що врятувала йому життя. Небайдужі люди зібрали потрібну суму.
“Коли люди роблять, збирають від душі - це відчувається. Ця каска врятувала мені життя”.
Зараз “Фокс” разом з побратимами відкривають збір на автомобіль. Всім відомо автомобілі на війні - це розхідний матеріал.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
