Ангеліна Кулєшова наймолодша працівниця у “Музейно-виставковому центрі “Тростянецький”. Проте юний вік не заважає їй бути професіоналом та вже працювати за фахом. Попри пережиту окупацію дівчина все одно продовжує свою справу.
Складно, коли немає в житті того, від чого палають очі, адже це фарби буття. Ангеліна Кулєшова від шкільних років до студентства впевнено йшла шляхом вивчення багатогранної науки історії, що наразі допомогло їй отримати роботу за фахом. Її очі палають і ми сподіваємося, що її історія надихне вас на захоплення улюбленою справою!
Самодисципліна та перша робота за фахом
Ангеліна Кулєшова розповідає, що ще зі шкільних років на неї майже неможливо було вплинути ані вчителям, ані батькам. Вона самостійно створювала собі графік та контролювала себе, адже любить відчуття, коли чогось досягає самотужки.
“Я навчаюся на 3 курсі у Сумському державному університеті за спеціальністю “Історія та археологія”. Професію я обирала сама, бо десь у 6-7 класі у мене з’явилася цікавість до історії. Пам’ятаю, як наприкінці 11 класу чітко зрозуміла, що шаленію від історії і це такі емоції, поряд з якими навіть і кохання не встоїть”, - з посмішкою пригадує дівчина.
Її відмовляли знайомі, друзі, але сталість мети вивчати історію жодного разу не похитнулася. Ангеліна має ціль популяризувати цю науку, довести людям, що це не сухі та нудні дати - це величність та фундамент, на якому стоїть наша держава. Попри цілеспрямованість, були й складні моменти, як от нерозуміння ким дівчина буде у майбутньому. Тут на поміч прийшла старша сестра Ангеліни, яка пояснила їй, що та має унікальну можливість впливати на людей через педагогіку, адже дівчина зможе викладати після закінчення університету.
“Тоді у мене наче виросли крила, бо знову вдихнула свіжого повітря та продовжила свій шлях”, - розповідає Ангеліна.
У “Музейно-виставковому центрі “Тростянецький” на посаді “головний зберігач фондів” дівчина працює з 14 липня 2023 року. Взагалі ж до різної роботи бралася ще з 15 років. Ангеліна не вірила, що в наш час можуть взяти студентку на роботу у подібну установу, адже всюди вимагають наявність досвіду.
Фото з архіву Ангеліни Кулєшової
“Я не вірила у свої сили, не думала, що мені вдасться влаштуватися, бувши студенткою. Я дуже вдячна виконуючій обов’язки директора Аліні Толстих за те, що вона тепло мене зустріла та дала надію на можливість працевлаштування”, - розповідає Ангеліна.
Дівчина навіть пам’ятає погоду, яка була в той день:
“Тоді так парило, була задуха і я шалено хвилювалася. Зайшовши у заклад, я відчувала різні емоції: від шаленої радості, що я можливо буду тут працювати до істерики від хвилювання”.
Очікування було не довгим, адже вже за 3-4 дні дівчині зателефонувала директорка і сказала писати заяву на працевлаштування.
“Мене дуже радо зустрів колектив, попри моє хвилювання через вік. Наша команда складається з дуже дорослих та досвідчених людей, які допомогли мені адаптуватися та дізнатися те, чого я ще не знала і не вміла. Я реально нереально щаслива!”, - усміхнено розповідає дівчина.
Ангеліна пригадує, як вперше зайшла у фондосховище і відкрила колекцію археології: сльози лились рікою від того, що вона має доступ до таких цінних джерел. До роботи дівчина ставиться скрупульозно, адже має справу з документацією, каже, що хоче аби після неї тут залишився порядок.
Зібрала всі книги, замість купи речей
Події 24 лютого вдерлися у життя дівчини у період проходження стажування у Меморіальному центрі Голокосту “Бабин Яр”, яке через повномасштабне вторгнення закінчити не вдалося.
“23 лютого я вже відчувала тривожність. Ніч була майже безсонна, бо прокидалася декілька разів від того, що серце було ніби відірване від грудей і я не розуміла звідки таке хвилювання. Близько шостої настав той самий страшний ранок 24-го: я прокинулася і побачила, що чоловік моєї сестри поспіхом збирає речі та документи”, - пригадує дівчина.
На момент повномасштабного вторгнення мама Ангеліни та сестра з дитиною перебували у невеличкому селі Охтирського району, де вона росла. Дівчина з чоловіком сестри прямували до цього села, але перед цим вони мали заїхати до хлопця Ангеліни по її документи. Напередодні вона мала просканувати їх для стажування. Тоді відбулася зустріч-прощання, яка розривала серце дівчини на шматки, адже вона не розуміла чи побачить коханого ще раз в цьому житті.
Весь період окупації Ангеліна зі своєю родиною перебувала в рідному селі. Там вони згуртувалися з односельцями, пекли хліб у їдальні місцевої школи, допомагали один одному як могли. 22 березня родина дівчини була змушена тікати, через хвилювання та побоювання, що окупанти зможуть пройти до села.
“Коли прийшов час збирати речі, я зібрала всі свої книги і тоді з мене сміялися рідні, але я не могла їх залишити. Найскладнішим для мене було покидати батьківську хату, адже з нею у мене пов’язані спогади з дитинством і татом, якого, на жаль, не стало задовго до вторгнення. Я боялася, що більше ніколи сюди не повернуся і не зможу прийти на татову могилу”, - зі сльозами пригадує страшний час Ангеліна.
Виїхала дівчина із сім’єю до невеликого селища у Полтавській області, де вони жили до моменту деокупації Тростянеччини. Коли Ангеліна повернулася до Тростянця, її переповнювали емоції:
“Тростянець завжди був для мене містом-картинкою, прогресивним, туристичним. Після деокупації став заплямованим від рук росіян. Ще більший жах я відчувала, коли побачила, що пережили люди, які залишилися тут”, - розповідає Ангеліна.
Фото з архіву Ангеліни Кулєшової
Перші місяці дівчина оговтувалася від пережитого, лякав кожен звук, блискавка, грім та дим від спаленого сухостою.
Ангеліна, як фахівець, зазначає, що події 24 лютого мають усім довести, що треба вчити історію, не ототожнювати Україну з росією. Треба викорінювати російське середовище, яке було навмисно штучно створене всередині нашої країни.
“Історія - це недочитана книга, яку ми маємо правильно писати і вчити те, що в ній вже написано до цього. У світлі подій, які були раніше та тих, що відбуваються наразі, історія - це моя справа життя!”, - завершила Ангеліна Кулєшова.
Дізнавайтеся про цікавих особистостей Тростянеччини разом з Тростянець.City!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
