Дар’ю Сасіну знають у Тростянці не тільки завдяки її професійним якостям, як перукаря колориста, а і значної допомоги людям під час і після окупації міста росіянами. На лютий 2022-го дівчина нарешті відкрила свою студію і займалась власною справою, пристосувалась до умов коронавірусу, мала мережу клієнтів.
Та вторгнення росіян все змінило – студію розграбували, половину міста знищили. Проте Дар'я не падала духом і максимально допомагала ліками і харчами тростянчанам, які не могли про себе попіклуватись, збирала гроші для військових.
З часом дівчина відновила свою студію, але обіцяє, що більше ніколи в житті не пофарбує її в червоний, адже це колір крові. Її робота повернулась у звичне русло, але вона і далі продовжує донатити на потреби військових.
Від бровіста до власниці студії
Початок кар'єри Дар’ї був скромним. Починала вона із роботи бровістом.
«Усе це почалось в 2019 році. Я працювала в одному з місцевих салонів краси майстром-бровістом. У нас там було дві дівчинки колористи, тож я любила спостерігати за їх роботою. Потім вирішила спробувати, та попросилась допомогти їм. Звичайно, щось складне чи пов’язане з техніками я тоді не робила, а от однотонні фарбування мені вже тоді вдавались досить добре. Потім уже в домашніх умовах, я зробила «вихід з чорного» для своєї знайомої. Тоді і зрозуміла, що хочу розвиватись в цьому напрямку», - розповідає Дар’я Сасіна.
Дар'я Сасіна за роботою
За словами дівчини, працюючи в салоні краси на власника, майстер має бути таким собі «універсальним солдатом». Тож поступово, вона опанувала чоловічі зачіски, а потім почала вчитись мистецтва колористики.
«Хоча в нас і був достатньо великий потік клієнтів, я почала вести сторінку в соцмережі. Викладала всі свої роботи, спроби, ділилась своїми переживаннями, як проходжу навчання, відповідала на питання, які цікавили дівчат щодо зачісок, фарбування волосся та все інше. Звичайно, це ще більше підігрівало інтерес у клієнтів, та заохочувало нових».
Уже за рік Дар’я змогла опанувати професію колориста, та зрозуміла, що готова до відкриття власної студії краси, простору, де кожна жінка могла б відчути себе особливою. Тоді, вона ще не знала, які випробування чекають її попереду. Адже саме в 2020 році весь світ накрила хвиля коронавірусу. У тому числі й Тростянецьку громаду.
«У мене вже була досить потужна власна база клієнтів, та і морально я вже була готова до самостійного плавання. Тож у 2020 почала працювати над створенням та відкриттям власної студії краси. Саме тоді і почався карантин. Було певне нерозуміння, що і як далі. Але це тривало недовго. Уже в липні того ж року, я відкрилась. Тоді були певні алгоритми дій, узгоджені державою, тож я працювала відповідно до них – маски, сертифікати, антисептики та все інше. Сама ж студія була досить скромною, але комфортною: крісло, дзеркало, маленький диванчик, крісло з умивальником та невелика тумбочка», - пригадує Дар’я.
Оскільки практично всі матеріали для роботи, майстерка брала в борг, то перший час їй доводилось працювати без вихідних та більше ніж по 15 годин на день. Усе це, аби догодити клієнтам та повернути гроші.
«Після того, як розрахувалась зі всіма, я продовжила вкладати кошти в навчання, постійно отримувала нову інформацію, новий досвід. Уже тоді я розуміла, що хочу стати кращою серед кращих у цій сфері роботи».
Втрата студії та спроби виїхати «зеленим коридором» із Тростянця
Поступово справи йшли вгору, Дар'я планувала чимало нових удосконалень для своєї студії, розширювала послуги та сам простір, де надавала послуги. Однак, 24 лютого 2022 року, як і всі інші, вона прокинулась від слів «почалась війна».
«Моя мама якраз їхала в Харків у справах, та побачила обстріли. Одразу ж зателефонувала мені та сказала, аби ми збирали речі та були готові їхати. За декілька годин, для кожного члена родини зібрали всі необхідні речі. У Харкові був і мій тато, який приїхав одразу до Тростянця. Чомусь, нам усім тоді здалося, що якраз в таких маленьких містах як наш Тростянець усім буде безпечніше».
І хоча впродовж декількох місяців, Дар’я запасалась продуктами, ліками та іншими необхідними речами, все ж до останнього не вірила у можливість початку наступу з боку рф. Тим більше в те, що доведеться пережити їй самій, її рідним та всім іншим у Тростянці.
«Ми всією родиною вирішили жити в приватному секторі в будинку поблизу виїзду з Тростянця в бік Сум. Так, було страшно, та просто сидіти й нічого не робити було ще страшніше. Уже 26 числа, на виїзді в бік Охтирки ті тварини розстріляли мого брата. Він дивом вижив, але потребував довгого та складного лікування. Переливання крові, ліки, операції. Треба було допомагати. Тож я постійно ходила в лікарню з одного кінця міста в інший. По дорозі люди виносили їжу – хто що міг, аби годувати лікарів та пацієнтів, які там знаходились. Тоді ж, я періодично навідувалась і до студії, перевіряла, чи все зачинено».
Дар’я, як і більшість тростянчан не усвідомлювала, наскільки небезпечними можуть бути ворожі війська навіть для цивільного населення.
«Одного разу, я йшла зі своєю сестрою, якій на той момент було 16, в черговий раз відносити їжу, ліки та все інше. Я не знаю, як нам пощастило, та ми пройшли через залізничні колії, вокзал, площу. Виявилось, що в той момент якраз у них була передислокація. Тож нам і справді пощастило, що не нарвались ані на снайперів, ані на розтяжки чи щось інше».
Дар’я Сасіна
6 березня, вчергове проходячи повз свою студію, Дар’я помітила, що залізні ворота на територію тамтешніх будівель зірвані, а в самій студії, горіло світло.
«Ми йшли разом з моїми рідними, а коли я побачила світло, одразу зрозуміла, що це кінець. Коли ми зайшли, там було 10 озброєних військових рф, вони почали кричати, тикати в нас автоматами, погрожувати. Я пояснила, що власниця, вони вивели нас усіх на вулицю, поставили на коліна та змусили роздягатись. Почали перевіряти телефони, було страшно і водночас смішно від того, як один із них взяв мій айфон та просто тицяв пальцем знизу до гори та навпаки.
Потім вони дали нам 10 хвилин аби ми зібрали речі звідти, а самі пішли, залишивши одного зі своїх. Я пам’ятаю, як від відчаю та злості кричала, говорила що всі вони тут і помруть, що вони прокляті та як їх ненавиджу. Той військовий просто відвернувся та опустив голову. Ми взяли тільки те, що помістилось до рук. Не мали з собою нічого, куди б можна було скласти речі. Але цікавим був той факт, що окрім повністю розбитої вщент студії, зникли саме професійні матеріали для моєї роботи. Я отримала їх якраз перед початком окупації, тож навіть не встигла скористатись. Все інше ж, було на місці, але повністю зіпсоване».
Разом з родиною та близькими, Дар’я вирішила рятуватись від окупації під час третього «зеленого коридору». Однак, доля вирішила інакше.
«У нас було ще двоє маленьких дітей. Мій 4-річний син та 5-річна сестра. До останнього ми залишались тут, бо треба було доглядати бабусь, багато сусідів які навіть не ходять. Але потім почались такі потужні обстріли, що все ж вирішили евакуюватись, хоча б заради дітей. Ми доїхали в колоні до «макового» і почався обстріл. Кацапи були налякані, почалась паніка, вони розбігались, забирали в людей автівки, панував хаос. Потім почали погрожувати та кричати аби ми повертались до дому і що коридору не буде. Було страшно, машини з нашої колони почали їхати задки, бо не було іншої можливості. Так ми повернулись назад і більше не намагались вихати».
Допомога тростянчанам після деокупації та відновлення своєї студії
Після деокупації Тростянця Дар’я продовжила допомагати місцевим мешканцям усіма можливими способами. Разом із чоловіком, дівчина по декілька разів на день їздила до сусіднього міста, аби дістати ліки, харчі та інші необхідні речі.
«Коли дізнались про початок вторгнення, одразу поїхали та заправили автомобіль. Ну і до цього я добряче запаслась паливом. Тож ми з першого дня звільнення Тростянця почали дізнаватись потреби людей та возили допомогу. Дуже багато ліків було. Особливо для діток, лежачих людей, з різними особливостями. Седативні препарати, в основному, для людей з неврологічними потребами. Мені передавали такі червоні папірці – рецепти, а я вже з ними їздила по аптеках. Бувало навіть такі, що в спеціальному пакуванні, яке ніяк не можна пошкодити. Ну і продукти звичайно. Крупи, засипки, олія, дріжджі.
Але найбільше люди замовляли рибу та фрукти. Бо про таке в окупації навіть і не мріяли. Пам'ятаю, як приїхала на базар, а там банани, які були по 30, стали по 90 грн. Телефоную жіночці, що замовляла, а вона говорить – візьми хоча б 2 штуки, дуже хочеться вже ж. Так, всяке бувало. Але нічого, впорались, пережили!»
Потім Дар’я відкрила збір коштів на закупівлю бронежилетів для Добровольчого формування Тростянецької територіальної громади.
«Ніхто не знав, чи повернуться ті тварюки. Всі чоловіки хотіли захистити наше місто, наших мешканці. Але зрозуміло, що всіх одягнути та обути неможливо одразу. Тож так я почала збирати кошти на бронежилети. Треба було знайти де закупити, щоб і ціна, і якість відповідні. Знайшла волонтерів, які розуміються в цьому, люди активно допомагали, тож доволі швидко вдалось зібрати на перші 6, але ж хлопців ставало більше і більше, тож загалом, мені вдалось закупити 20 бронежилетів».
Дар’я Сасіна
Після цього дівчина вдало закривала збори коштів на допомогу для різних бригад. У тому числі і для 58-ї, до якої входять чимало тростянчан. Також був збір і на закупівлю взуття для військових. Загалом, зібрала близько пів мільйона гривень.
«Потім я поступово почала повертатись до своєї роботи, та 50% від прибутку відправляла на ЗСУ. Спочатку працювала в приміщенні салону краси, де починала. Тетяна – власниця салону, надала мені ту студію безкоштовно. Тож доки працювала, поступово думала над відновленням своєї власної студії. Паралельно, треба було розраховуватись з боргами за ті матеріали, які я замовила, а їх викрали під час окупації. Для розуміння – це десятки тисяч гривень».
Відновлена студія краси дівчини, кардинально відрізняється від попередньої. Найперше, що змінила, розповідає Дар’я – це колір.
«Раніше студія була в біло-червоних кольорах. Але тепер, червоний колір я ненавиджу. Для мене це колір крові. Тієї крові, яку проливали та продовжують проливати ці тварини. Тож моя студія, як і я – це символ боротьби та незламності. Зараз саме той час, коли бізнес має відроджуватись. Адже нам треба підіймати економіку країни, повертати людей. Це все нам під силу. Треба єднатися, допомагати один одному та вірити в Перемогу. Лише разом ми Переможемо, Відбудуємо та запануємо на нашій українській землі. А до того, маємо працювати щодня, донатити на ЗСУ, на всі волонтерські збори та просто жити».
Дар’я Сасіна – дівчина, яка віддала своє серце красі та допомозі іншим. Вона показала на власному прикладі, що навіть в найскладніші часи можна знайти силу відновитися та розквітнути. Тож це не лише історія про професійний успіх, але й про непохитну волю та доброту, які допомагають зробити світ кращим навколо нас.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
