5 грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера. Вони є тією невидимою, але незамінною силою, що допомагає та підтримує. Цей день присвячений важливій роботі волонтерів, які дарують свій час та енергію аби зробити світ більш людяним і теплим.
Особливого значення це свято набуло під час війни в Україні. Не виняток і Тростянецька громада, де небайдужі містяни стали волонтерити задля допомоги нашому війську.
Сьогодні ми розкажемо історію волонтера Олега Пиво, який майже два роки допомагає нашому війську на найгарячіших напрямках.
Шлях волонтерства
До повномасштабного вторгнення Олег був підприємцем і мав власне СТО в Києві. Проте війна докорінно змінила його життя, як і життя багатьох українців. Опинившись у Тростянці, Олег вирішив не стояти осторонь і почав допомагати.
“Я розумів, що самостійно забезпечити підрозділ не зможу, але потрошку допомагати – цілком реально. Спочатку відправляв посилки, потім відвозив те, що зібрав. Майже два роки тому, коли я починав, мені дуже допомогли Юрій Ранцевас, Ольга Отрохова і Вікторія Катриченко. Та й зараз ми підтримуємо контакт.
Багато волонтерів по Україні, з ким я співпрацював і співпрацюю з Києва, Західної України, також є знайомі з Польщі, Швеції, Британії, Америки”, – ділиться Олег.
Однією з ключових подій у діяльності стало знайомство з польськими волонтерами, яким Олег допоміг полагодити автівку. Ця випадкова зустріч відкрила нові можливості – польські волонтери познайомили його зі шведськими колегами. З того часу допомога стала більш масштабною.
На сьогодні завдяки такій співпраці, Олег зі шведськими колегами вже передали на фронт дві автівки:
“Військовим були необхідні машини. Я зробив усе можливе, щоб шведські волонтери їх надали. Поки вдалося передати дві автівки,” – ділиться Олег.
Напередодні нашої розмови Олег відвозив на Курщину те, що зібрали учні Ліцею №2.
“У школі зібрали ліки, гостинці, деякі речі. Я мав зарядні станції. Зібрав це все і вже через дві години був у дорозі. Зараз велика частина допомоги спрямовується нашим військовим на Курщину. Під час цих поїздок військові стають майже рідними. Учора я повернувся додому десь о десятій вечора. Розрахував час так, щоб встигнути до комендантської години. Відвіз речі, випили кави, поспілкувались, і я поїхав додому”, – розповідає Олег.
У допомозі немає певних критеріїв, тільки пріоритетність. Сьогодні Олег підтримує кілька підрозділів на постійній основі.
“У першому окремому батальйоні морської піхоти немає військових із Тростянця, вони перевелися, але я все одно їм допомагаю. Вони для мене не чужі люди. Звісно, є пріоритетні підрозділи, з якими я працюю з самого початку. Але коли до мене звертаються з інших бригад, і я можу допомогти – чому б ні?”, – каже чоловік.
За роки волонтерства Олег отримав чимало подяк і подарунків. Найцінніші для нього — особисті: прапор із підписами цілого батальйону, берет морського піхотинця та коїн – символ вдячності, рівний медалі.
"Найважливіше – це відчуття, що твоя робота потрібна. Коли хлопці дзвонять і кажуть: "Дякуємо, це врятувало ситуацію,” – тоді розумієш, що все недарма", – каже він.
Зараз Олег відкрив збір на мотор для авто для морських піхотинців. За допомогою цієї машини хлопці виконували бойові задачі, підвозили провізію та БК на позиції, а також вивозили поранених. Один із захисників, для якого потрібна ця машина, виходив з повністю окупованого Маріуполя пішки – 290 км з автоматом, 10 днів лісами та полями.
На питання: “Які труднощі виникають?”, Олег відповідає:
“Які можуть бути у нас труднощі в порівнянні? Скажу так, щоб зрозуміти, що таке труднощі на сьогодні, треба просто декілька раз не посилки відправляти, не по телефону говорити, а з'їздити до пацанів. І бажано з ночівлею.
Бо першу годину вони сміються, такі щасливі — в них все класно. Потім уже всі «мирні» теми закінчуються, і вони починають між собою обговорювати свої питання. І ти розумієш, що ті проблеми, які ми тут, в цивільному житті називаємо проблемами – це просто ніщо. Все це дрібниці, і вони вирішуються.
Проблема — це коли троє хлопців сидять в окопі, а їх оточує 60 ворогів і вони розуміють, що нічого не можуть зробити. Оце проблема. А збір туго йде чи щось треба купити. Все це дрібниці”.
Олег вірить у справу, яку робить, і закликає допомагати кожного. "Хочете допомагати – пишіть!"
Контакти Олега: https://www.facebook.com/profile.php?id=100031875513696
Про довіру до волонтерів та способи допомоги
"Кажуть: «Не довіряю волонтерам». Я відповідаю: “Добре, хочеш допомогти – купуй сам, я передам. Не віриш – я дам номер хлопців, передай напряму”. Головне – закрити потребу," – ділиться Олег.
Як допомогти військовим через волонтерів? Це питання постає перед багатьма, хто хоче долучитися до спільної справи, але не знає, з чого почати. Олег виділив три основні способи:
Матеріальна допомога
Ви можете придбати необхідні речі та передати їх через волонтера. Це можуть бути теплі речі, засоби гігієни, термобілизна ліхтарі, павербанки, зарядні станції, генератори, інструменти для ремонту техніки, бензопили, або будь-що.
“Людина може звернутися до мене, дізнатися про актуальні потреби, купити необхідне й передати. Наприклад, нещодавно одна жінка сказала: «Я маю бюджет 10 тисяч гривень і хочу закрити якийсь запит». Я переглянув список потреб, зв’язався з військовими й уточнив, що саме їм зараз найбільше потрібно. Виявилося, що це павербанки та бустери для запуску машин. Ми все закупили, передали хлопцям і відзвітували”, – розповідає Олег Пиво.
Пряма взаємодія з військовими
Якщо ви хочете бути впевненими, що допомога дійде напряму, можна співпрацювати безпосередньо з підрозділом.
“Я можу дати контакти військових і підказати, що саме потрібно. Наприклад, зарядну станцію чи тепловізор. Ви самі купуєте та передаєте напряму. Це прозоро й дозволяє вам особисто побачити, куди спрямовується ваша допомога”, – ділиться волонтер.
Фінансова підтримка
Для тих, у кого немає часу займатися купівлею речей, є можливість долучитися до збору коштів.
“Якщо людина має бажання допомогти, але не знає як, я завжди кажу: «Зателефонуйте, дізнайтеся про актуальні потреби. Якщо хочете, перерахуйте кошти – я закуплю все необхідне, відправлю хлопцям і прозвітую фото чи відео». Навіть невеликі суми, наприклад 200 гривень на пару теплих шкарпеток, уже мають значення”, – зазначає Олег.
Кожен внесок, незалежно від його форми чи розміру, полегшує життя наших захисників і допомагає їм виконувати бойові завдання.
“Коли ти бачиш, як радіють військові отриманим речам, розумієш, що навіть найменша допомога – це крок до нашої спільної перемоги. Без людської допомоги ми могли б хлопцям тільки «Привіт» передавати. Головна моя робота – це організація того, чим допомагають небайдужі люди”, – підсумовує Олег Пиво.
Історії таких людей, як Олег, показують, що навіть у найскладніші часи є місце для доброти та підтримки. Волонтери – це одні з тих, хто наближає нашу перемогу щодня.
Слідкуйте за нами в Facebook та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
