З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну багато українців переосмислили своє ставлення до культури й історії. Особливо це помітно серед молоді, яка прагне відкинути будь-який зв'язок із російською культурою чи мовою. Для них російське стало символом агресії, несправедливості та втрат.
Віталій Овчаренко представник тієї самої молоді, яка свідомо відмовляється від всього російського й будувати своє — незалежне й автентичне, а ще заохочує інших до українізації.
Віталій – тростянчанин, закінчив місцеву школу №5, зараз хлопець навчається на журналіста в КНУ імені Тараса Шевченка. Нещодавно він розмістив допис у соцмережах про Петра Чайковського та створив петицію про деколонізацію міського простору у Тростянці, яка набрала необхідну кількість голосів для розгляду.
Що спонукало юнака звернути увагу на питання деколонізації у Тростянці? Чому відмова від всього російського настільки важлива? Як війна змінює ідентичність цілого покоління? Про все це у нашому матеріалі Тростянець.City.
“Ми маємо українізуватися”
– Чому молоді є принципово важливим позбавлення російського в Україні?
– На тлі нещодавнього терору, що влаштували московити 17 листопада в Сумах, як взагалі можна толерувати щось повʼязане з ними?! Мені огидно бути дотичним до людей, що хочуть мене вбити.
– Як ви особисто відчуваєте російський вплив у своєму житті чи у своєму оточенні?
– Щодо російського впливу в житті, на жаль, він присутній: банально, коли я виходжу в магазин, досі можу зустріти вулиці “пушкіних” або почути російську музику. Можу навести банальний приклад з Харковом, який я відвідав цьогоріч. У центрі міста біля понівеченої ОДА купа пенсіонерів танцює та слухає російську музику. Щоб не бути багатослівним, то відео з цього діяння я виклав на свою сторінку в тік тоці. Звісно, це наслідки вікової окупації та й з цим треба боротися. На щастя, зараз я можу максимально контролювати власне оточення – там немає російського впливу. Я не буду друзями з російськомовними чи споживачами російського контенту.
– Що ви самі робите, щоб підтримати українізацію?
– Я веду свою сторінку в тіктоці, де з допомогою різних методів намагаюся донести, чому ми маємо українізуватися. Мої відео можуть бути, як іронічними, так й інформативними: дещо мушу висміяти, дещо мушу дійсно пояснити суспільству.
Зараз там близько пʼяти тисяч підписників та безліч відео, що назбирали понад сто тисяч переглядів. Це для мене показник того, що я все роблю правильно. Нещодавно створив петицію, щоб позбутися від імʼя Петра Чайковського в міському просторі Тростянця.
Петиція про деколонізацію міського простору у Тростянці
– Що спонукало вас створити петицію щодо деколонізації міського простору у Тростянці?
– Спонукало те, що я з Тростянця. Це той простір в якому я ріс. У шкільні роки я нічого не чув про Хвильового чи про козацтво у місті, але при цьому знав імʼя Петра Чайковського, бо він скрізь – у назві школи, вулиці, парку тощо. Мені не байдуже, що у міському просторі присутнє імʼя людини, що прославляла московські звірства та була частиною “вєлікай імпєрії”. Тішуся, що понад 100 людей, підписавши петицію, показали, що їм теж не байдуже.
– Який статус зараз має петиція?
– Зараз у неї статус “до відповіді лишилося 2 дні”. Цікаво, що після того, як петиція зібрали достатню кількість голосів, то на неї не звертали уваги два тижні. Після того, як я запитав у міському чаті, чому так відбувається – її взяли на розгляд.
– Якщо її не розглянуть або проігнорують, що тоді плануєте робити?
– Не думаю, що міська рада вирішить ігнорувати це, але якщо раптом так станеться, то для початку надішлю запит на отримання інформації й запитаю “чому вони ігнорують цю ситуацію”. Далі, якщо цього потребуватиме ситуація, робити розголос. Бо місцеві скористалися своїм законним правом на участь в міському самоврядуванні, а влада це проігнорувала.
Пришвидшення процесу українізації
– Чи помічаєте ви позитивні зміни у суспільстві після початку українізації? Чи є все ж таки певний відкат?
– Мені здається, що наше суспільство максимально українізувалося у 2022 році. Після того вагомих змін немає. Не думаю, що відбувався відкат назад, адже українську ідею досі плекають і роблять це ефективно. Так само представники толерування московщини плекають свої думки.
– Що, на вашу думку, держава або суспільство має робити для пришвидшення процесу українізації?
– Процес декомунізації та деколонізації піддається дуже бюрократичному механізму. До прикладу, щоб знести якогось “пушкіна”, треба написати петицію або звернення, аргументувати, чому треба знести той умовний памʼятник, дочекатися розгляду, дочекатися схвалення і навіть коли демонтаж схвалюють, то дуже довго шукають гроші на його реалізацію. Повірте, багато речей у цьому механізмі я пропустив, але щоб очистити український простір від імен окупантів докладається багато зусиль. Дуже часто на місцевому рівні влада блокує процес декомунізації, як приклад Труханов в Одесі, що всіма способами захищає пушкіна.
Стосовно того, що можемо робити ми з вами, то це – не бути байдужими. Якщо всі будуть мовчати, то яке буде “завтра” і під яким прапором воно буде?
– Як ви ставитесь до перейменування вулиць, демонтажу пам’ятників чи інших змін, спрямованих на позбавлення російського впливу?
– Максимально позитивно. Адже за часи столітньої окупації українських митців репресували, а московицьких возвеличували. У топографічних назвах міських просторів були росіяни, але далеко не українці. Коли ми здобули незалежність, то не позбулися від цього. Коли стався 2014 рік, то ми дуже повільно почали позбуватися. Коли стався 2022 рік, то процес деколонізації та декомунізації значно покращився, але дуже часто на місцевих рівнях він блокується.
Статус петиції
Слідкуйте за нами в Facebook та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
