Вона тростянчанка та має дві вищі освіти. Повномасштабне вторгнення різко змінило її життя так само як і багатьох українців. Тому зараз Ксенія живе зовсім в інших реаліях та не будує планів на майбутнє.
Часи буремні, але годинник не зупиняє стрілок і життя йде. Доволі актуальною зараз є проблема неповернення в Україну біженців і Оксана Бурлака розповіла про неї зі своєї сторони - недоліки проживання за кордоном, досвід життя в Австрії.
5 ранку і все як у тумані
Ксенія зустріла повномасштабне вторгнення в Сумах, звідки після тривожного дзвінка поїхала додому в Тростянець.
“О 5 ранку мені зателефонувала мама з тими страшними словами, що почалася війна. Дивно, що напередодні я прибрала повністю квартиру, закупила продуктів на тиждень та про всяк випадок зібрала цінні речі в рюкзак. Наступного ранку все це стало мені в нагоді, бо я швидко схопила речі та поїхала на квартиру до сестри, щоб і там забрати все необхідне. Мене чекала машина з друзями, з якими ми поїхали додому та переживали окупацію в рідному місті”, - пригадує Ксенія.
З того часу життя Оксани Бурлаки докорінно змінилося, бо вона переїхала жити в іншу країну, познайомилася з новою культурою та взяла деякі цінності до свого світогляду. Дівчина говорить, що допомагає їй жити в нових реаліях відсутність ілюзії про минуле життя. Вона щиро вірить, що в Україні все буде добре, але як раніше не буде вже ніколи.
“Зараз я проживаю в Австрії в маленькому містечку з населенням десь в 1000 осіб. У нас тут не маленька компанія: я, мама, сестра, племінник та хрещена. Мені подобається ця країна, бо ту гостинно ставляться до українців і в перші дні повномасштабного вторгнення тут усі люди допомагали, були відкритими. Наші власники житла взяли всі бюрократичні питання на себе, давали нам одяг, дітки віддавали свої іграшки моєму племіннику. У перші дні австрійці організовували безкоштовні обіди для українців, видавали безкоштовні продукти харчування, також є безкоштовні мовні курси. Звісно, це не замінить рідну домівку, але дуже допоможе адаптуватися”, - розповідає Ксенія.
Недоліки, які насправді є нормою
Перше з чим зіштовхнулася дівчина - це німецька мова, яку вона не знала. Це складно, бо в маленьких містечках переважно проживають люди похилого віку, які розмовляють виключно німецькою, а іноді навіть з діалектом.
“Пам’ятаю, як я підійшла на зупинці до дідуся і запитала о котрій приїде автобус англійською мовою, на що отримала відповідь німецькою. Комунікація - це було найскладніше для мене”, - пригадує дівчина.
Друге, що спіткало Ксенію - це те, що попри статус біженця ти однаково знаходишся в країні, де є свої закони та правила, які слід виконувати. Дівчина розповідає, що за правилами з 20:00 до 7:00 не можна гучно вмикати телевізор, музику та навіть пральну машину, бо це заважає сусідам і вони можуть викликати поліцію.
“Також тут складно жити людям без власного автомобіля, бо іноді автобус може запізнитися, не приїхати через несприятливі погодні умови, а також треба чекати годину інший потяг при пересадці. Проте транспорт тут комфортабельний, але доволі не дешевий”, - розповідає Ксенія.
Багато хто з людей в Україні були лікарями, вчителями, юристами, а тут потрібно все починати з нуля, бо без рівня мови С1 в Австрії це неможливо.
“Вивчати мову до такого рівня потрібно досить довго, але люди приїхали сюди з дітьми, яких треба годувати і виплат у розмірі 200 євро на місяць не вистачить. У такому випадку люди йдуть працювати прибиральниками, офіціантами, пакувальниками і це складно, якщо до цього ти працював за фахом та мав певний статус”, - розповідає дівчина.
Кожен зробить свій вибір
Коли Ксенія приїздить додому, то говорить, що завжди відчуває шалену радість, адже зможе побачити тата, друзів, свого хлопця та просто поспілкуватися з людьми рідною мовою, не перекладаючи.
“У нас дуже високий рівень надання послуг, чудові люди та просто гарна країна. Щоб щось почати цінувати, треба дійсно щось втратити. Звісно, якщо закінчиться війна, я буду розглядати варіант повернення додому, але зараз я не маю чіткої відповіді, бо більше не будую планів на майбутнє”, - говорить Ксенія.
Дівчина зазначає, що, коли закінчиться війна, кожен зробить свій вибір і він буде обґрунтований. Гуляючи столицею Австрії Віднем, Ксенія часто чує рідну мову звідусіль і це означає, що наших людей там дійсно багато.
“Я знаю, що багато хто вже повернувся додому і я дуже радію за цих людей, бо вони знову разом зі своєю сім’єю у рідному домі. Проте я знаю безліч людей, які втратили майже все: дім, сім’ю, роботу. На жаль, вони вже ніколи не повернуться в Україну, бо тут з нуля збудували побут, роботу та загалом життя і знову все кидати та переїжджати не будуть. Такі є в моєму оточенні і я їх добре розумію, бо морально це дуже складно”, - розповідає дівчина.
Ксенія каже, що держава має потім створити умови для повернення людей в Україну і тоді вже кожен буде вирішувати самостійно.
Дізнавайтеся цікаві історії про людей разом з Тростянець.City!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
