Дмитру Євдокимову на псевдо “Реверс” було 23 роки, коли росіяни розв'язали повномасштабну війну, а він став на захист рідної землі. Мама Наталія просила його не йти на фронт, але хлопець був непохитним і твердо стояв на тому, що має бити непроханого гостя на своїй землі.
Молодий воїн загину на фронті 29 березня – всього за кілька днів після того, як “холодноярівці” звільнили його рідний Тростянець і підняли в місті синьо-жовтий стяг. Мама згадує сина, як товариського, начитаного, розумного хлопця, який понад усе любив Україну. Вона створила петицію про присвоєння йому звання Героя України (посмертно) та просить всіх її підписати, щоб вшанувати пам'ять та подвиг її сина.
Справжній патріот своєї країни
Дмитро Євдокимов - народився 4 жовтня 1998 року у Тростянці. Дмитро мав багато товаришів, був завзятим та справжнім патріотом своєї Батьківщини. На жаль, його життя забрала війна.
Хлопець з дитинства був талановитою дитиною. Змалечку проявляв інтерес до всього. Ходив на багато гуртків: квітникарство, танці, музика. Після 8 класу він вступив до гімназії для обдарованих і талановитих дітей у Сумах. Закінчив її з відзнакою.
“Відносини у нас були теплі, як у мами з сином. Він часто радився з сім’єю, а коли подорослішав став частіше приймати самостійні рішення. Я розумію, бо у нього таке виховання".
Дмитро з дитинства патріот своєї країни. Любив про це говорити, любив про це писати. Коли він навчався в Сумах, пішов у патріотичний табір “Коловрат”, а потім був у ньому інструктором три роки. Також був у таборі “Ревен Яр”. Суми для нього рідні.
Дмитро був дуже товариським, його знало чимало людей. Він багато читав різних книг. Наталія згадує як син рекомендував їй: “Ось почитай, мама, цю книгу - ти заспокоїшся”.
Після гімназії вступив до Київського національного університету Тараса Шевченка на бюджет. Навчався на історичному факультеті і отримував стипендію. Через час вступив до Української академії лідерства, де навчався рік.
Військова служба та початок повномасштабного вторгнення
“Сказав: “Я не хочу після навчання йти в армію, у мене інші плани. Я хочу зі своїм роком відслужити”. Він був впевнений, що армію має пройти кожен. Я його відмовляла, казала, що поки навчання його не візьмуть. Він сам пішов і відслужив строкову службу. Він хотів бути або десантником, або морським піхотинцем”.
Військову службу проходив у Житомирі у складі 95 бригади Десантно-штурмових військ України, як і прагнув.
Дмитро в армії
У Дмитра був щоденник, в якому він писав про перебіг подій. 25 лютого 2022 року він пішов з товаришем до військкомату, а 26 лютого вже був на обліку і їх переправили у військову частину.
У щоденнику він описує як їх вертольотом доправляли до місця призначення, які завдання виконували, в яких населених пунктах з ким зустрічались і ще багато інших деталей служби.
“Спочатку написав що все добре, потім сказав що він в територіальній обороні, щоб не хвилювались. Останній дзвінок був 18 березня, коли ми з молодшим сином вирішили поїхати до моїх батьків в Охтирський район. Дмитро подзвонив, дуже кричав у слухавку, казав: “Мамо, виїжджайте, бо буде гаряче. Буде гаряче, я вас прошу, виїжджайте”. Ми були не налаштовані, але коли він наполіг - зібрались і поїхали. То був останній “зелений коридор”.”
Дмитро за псевдо “Реверанс” або “Реверс” спочатку служив на Житомирщині, потім – на Донецькому напрямку. Далі його з побратимами перекинули на Харківський напрямок, Ізюмський район, Кам’янка.
Мама Наталія зі сльозами на очах від нестерпного болю розповідає, що тоді загинуло дуже багато хлопців. Дмитро віддав життя за Україну 29 березня 2022 року.
“Тоді, коли нам допомагали його забрати, водій, який віз тіла загиблих, сказав, що їх дуже багато. І що з упізнаних тільки Діма. Я так сподівалась, що його там немає. Запитувала, може то не він. Цей чоловік сказав: “На жаль, це він. Я його знав особисто. Його неможливо не запам’ятати”.
Петиція про присвоєння Героя України та перейменування вулиці на честь Дмитра Євдокимова
“Я вирішила подати петицію на присвоєння Дмитру звання Героя України (посмертно), бо він цього заслуговує. Мене підтримали його друзі і громадська організація “Українські Студенти за Свободу”.
Я їздила на вечір пам’яті 17 серпня, і минулого року. І вони мені казали: “Вже ви трохи заспокоїлись, може подати петицію? Ми всі підтримаємо”. Я написала і подала. Як казав Діма: “Краще спробувати і шкодувати, ніж не спробувати і шкодувати”.
Для мене це важливо, бо він дійсно заслуговує на звання Героя України. Піти на війну в такому віці, свідомо, на такі ризики. Я ДУЖЕ ПРОШУ КОЖНОГО, ПІДПИШІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ПЕТИЦІЮ. Прошу розповсюдити петицію, якщо підписали - поділіться зі своїми друзями. Кожен підпис дуже і дуже важливий”.
Петиція про присвоєння Героя України Дмитру ЄвдокимовуФото: Українські Студенти за Свободу
“В щоденнику він пише, що його призначили командиром взводу. Він багато описував складних ситуацій. Разом з побратимами були три дні без відпочинку, три дні не спали і не їли. Виконували завдання і скільки їх полягло. Це я дізналась від друзів і побратимів, які приїжджали і розповідали мені. Діма описав би більше, але на жаль, є скільки є”.
Сумська міська рада виступила з ініціативою перейменувати у Сумах вулицю Проєктну № 10 на вулицю Дмитра Євдокимова. Цим хочуть вшанувати пам'ять солдата 95-тої окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ Дмитра Євдокимова.
“Ми підтримуємо це рішення. Це звернення написав депутат Верховної Ради Ярослав Юрчишин. І чоловіку і мені телефонували з міської ради. Ми зробили все необхідне, подали всі документи для того, щоб перейменувати. Тепер чекаємо на голосування сесії і обговорення”.
Мама Наталія говорить, що сумчани великі молодці і в місті багато справжніх друзів сина.
“Діма служив в армії, коли його молодший брат захворів і його поклали до лікарні. Він приїхав з Житомира до Сум, провідав Андрія, на ніч залишився у місті в друзів і зранку поїхав до Житомира. Він завжди знав у кого залишитись, до кого піти”.
Слова Дмитра
Наталія згадує, як складно було добратись до Тростянця, але друзі з Сум змогли приїхати на похорони до Дмитра.
“З утратою сина, з цим болем - не справишся. Це на все життя. Я ходжу на кладовище до мого Дмитрика.
Дуже дякую його друзям. Ось на вихідних приїжджала його однокурсниця, перед тим приїжджала ще одна однокурсниця. Також приїжджали з Сум Сергій та Володя. Немає такого місяця, щоб діти чимось мене не відволікли. Приїдуть, поговоримо, сходимо до Діми. Вони щось нове про нього розкажуть, чого я не знала. Я їм щось розкажу”.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
