Несподівані перлини можуть бути приховані навіть у найменших куточках світу, і село Кам'янка Тростянецької громади, є саме таким прикладом. Річка Ворскла, мальовничі пейзажі та усміхнені люди роблять Кам'янку неймовірно привабливим місцем для відвідування.
Чому село назвали Кам'янкою?
Історія Кам’янки бере свій початок з другої половини 17 ст. Перша писемна згадка про село належить до 1660 року. Назва села походить від назви річки Кам’янки, яка протікала з північного сходу. Кам’янські землі входили до Охтирського полку, розповідає вчителька історії Кам’янської школи, Наталія Івахненко.
«Група козаків з Правобережної України на чолі з Василем Бутиріним прийшли зі своїми родинами, пожитками і вирішили тут оселитися. Природа краю зачарувала переселенців. Ліс, річка, родючі ґрунти. Вибір поселення був досить вдалим: на південь від слободи прилягав Жабчин Яр, зі сходу захищала річка і пагорб вкритий лісом. Населення слободи займалося землеробством, розводило домашню худобу, птицю. У лісі полювали на кабанів, зайців, лосів. Збирали гриби, ягоди. Збудували хати і відразу прийнялись за будівництво церкви. Це було в 1694 році».
Храм Різдва Пресвятої Богородиці в Кам'янці
Станом на сьогодні, про церкву нагадує великий дерев’яний хрест на в’їзді у село. Проте храм у Кам’янці все ж є. В 1800 році, за кошти Тимофія Надаржинського, який був духівником Петра I, було збудовано храм Різдва Пресвятої Богородиці, який і до сьогодні милує око жителів і гостей села.
Уже майже 43 роки, настоятелем храму є Отець Олексій. Історію створення та існування церкви чоловік знає та часто розповідає всім охочим.
«Храм був збудований раніше, адже у 1800 році він був саме освячений. І якщо ж дивитися на саму архітектуру будівлі – це явно не Бароко, і не Відродження. Тут сферичні вікна, куполи, колони. До речі, тут також був сферичний купол, але в 30-х роках його зруйнували. На стінах і досі можна помітити сліди вибитих частин, адже найбільший дзвін тоді зняли з дзвіниці та забрали. Тоді на всіх вікнах дзвіниці вони висіли».
Збоку на вході в сам храм складно не помітити іконографію Страшного суду.
«Створювалось це не для того, аби залякати людину, а для того, щоб змусити задуматися над своїми гріхами. Знизу можна побачити і вічний вогонь, і бісів, які знущаються з грішників. Ось, черви, за брехню язика нечистий вириває, там – жінку-блудницю несе. А якщо поглянути вгору, Господь закликає всіх прийти до нього, в Благословенне царство».
Розвиток Кам’янки та сучасність
«Із 1730 по 1850 роки населення зросло з 354 до 1073 осіб. А особливо Кам’янка зростала після того, як було прокладено залізницю через село», - розповідає Наталія Івахненко.
У 1877 році, через Кам’янку пройшла залізниця «Харків - Суми». Цього ж року була відкрита станція Бакирівка. 1896 року в Кам’янці коштом земства збудували нову школу, в якій і до сьогодні працює освітній заклад. 20 квітня 1897 року в селі була відкрита бібліотека. Кількість населення поступово зростала.
«Тоді ж з’явилися вулиці Півненківська та наприкінці 20 століття з’явилась Садова. На сьогодні у Кам’янці 6 вулиць: Лісна, Соборна, Центральна, Молодіжна, Садова та Привокзальна. Переважна частина працездатного населення працює саме на залізниці. Також на підприємствах Тростянця, або займаються сільським господарством».
За словами Наталії Івахненко, кам’янчани досить дружні та усміхнені люди. Жінка розповідає, що місцеві мешканці по-особливому щирі, привітні та з неабияким почуттям гумору.
«У нас дуже працьовиті люди. Люди, які дотримуються українських традицій, української такої філософії та мудрості. Я живу тут понад 30 років, то хочу сказати, що ці якості з часом не змінюються. Це, напевно, на генетичному рівні».
Як волонтерять мешканці Кам'янки
Активно волонтерством кам’янчани почали займатись після деокупації Тростянецької громади. Попри те, що село невелике, а населення складає трохи більше, ніж тисяча осіб, об’єднавшись в одну велику волонтерську родину, вже понад рік вони невпинно допомагають українським захисникам.
«Після того, як наші захисники, наші Герої нас звільнили від окупантів, хотілось хоч якось допомогти їм, віддячити. Так почали збирати речі, готувати смаколики, оголошували збір коштів на придбання необхідних речей для військових. Спочатку допомагали саме 93-й бригаді, адже саме вони нас звільняли. Потім долучились до допомоги й іншим, адже чимало наших односельців зараз там, захищають країну, рідні домівки. Завдяки їм ми можемо жити вдома, господарювати, працювати та просто жити», - розповідає мешканка с. Кам’янка, волонтерка Альона Куліш.
Волонтерка Альона Куліш
«Для того аби якомога більше людей долучались до збору коштів, ми проводимо і різні аукціони. Наші місцеві майстри приносять якісь вироби і ми розігруємо їх за донат. І ліки закуповуємо, було таке що бронежилет купляли. Іноді додавали зібрані суми до більш потужних зборів, які проводять тростянецькі волонтери. Хочеться всім допомогти, тож намагаємось нікому не відмовляти і в залежності від своїх можливостей збираємо посилки для всіх, хто звертається до нас».
Наразі тамтешні мешканці продовжують допомагати українським захисникам. Плетуть сітки, готують смаколики, закуповують ліки і, звичайно, додають дитячі малюнки.
«Хлопці завжди дякують та радіють, коли отримують дитячі малюночки. Це додає їм наснаги та жаги до перемоги. А їх вдячність та посмішки, своєю чергою, додають нам сил та мотивації для продовження волонтерської діяльності. Тож ми підтримували, підтримуємо і будемо підтримувати наших воїнів доти, доки це буде потрібно!».
Культурну спадщину Кам'янки береже пані Галина
Про важливість та необхідність збереження української культурної спадщини як ніхто знає Галина Куколь. Жінка стала справжньою берегинею всього, що має українську душу. Її власна колекція налічує понад 30 вишитих рушників, не менше вишитих сорочок, а також безліч інших виробів ручної роботи.
«Я народилась в місті Караганда. Мої батьки були там на засланні. Однак ще маленькою, ми змогли повернутись до їх рідної Кам’янки. Взагалі нас 5, але я одна залишилась саме тут. Мої брати та сестри завжди говорили, що я маю бути берегинею роду. Тож я вважаю своїм обов’язком зберігати та постійно примножувати свою колекцію українських речей. У мене окрім вишиваних виробів ще дуже багато всього. І серпи, і глечики, і фотокартки, і згадки газетах про наше село та його мешканців. Усе це люблю та бережу».
За словами Пані Галини, така любов до всього українського передалась їй саме від батька. Попри складні для українців тодішні часи, чоловік намагався не лише збирати, а й пропагувати українську культуру та любов до рідної землі. Саме за це він і був покараний тогочасною владою.
«Родом тато був із Солдатського. Тож там все і сталось. Це був квітень місяць 1937 року, він закінчував 7 клас. Виступаючи в будинку культури, разом ще з двома товаришами, вони грали на музичних інструментах. Разом вони і за партою сиділи. І от один з товаришів написав вірш «Голод 33-гороку». Ну за цей вірш їх трьох і відправили на далекий Схід. Повернули його аж в 1949. У 1951 році його повторно відправили в заслання за ці ж самі дії, що він вже відбував покарання. Загалом, він відбув 11 років в’язниці. В 56-му році ми повернулись в Кам’янку, тож в перший клас я пішла вже тут. Саме тому, завжди вважала себе кам’янчанкою».
Незрівнянний смак варених оюнів
Як і більшість українців, кам’янчани полюбляють борщ, українські вареники й інші страви української кухні. Однак є страва, яку зможуть приготувати лише тамтешні мешканці.
«Я приїхала сюди жити більше 30 років тому. Однак і досі пам’ятаю, як вперше спробувала варених в’юнів. Зараз, мабуть, їх так уже не готують, або дуже рідко. А тоді, це була чи не постійна страва на столі. Тут їх ще називають козюльки. Подавались вони як окрема страва», - пригадує Наталія Івахненко.
«Наша Кам’янка оточена річками. Тож завжди тут ловили рибу всіма можливими знаряддями для риболовлі. Але найбільше любили ловити оюнів (діалект, від назви в’юни, - ред.). Адже вони були в усі пори року. Так от оюнів ми і жарили, і варили, і як холодець заливали, і уху варили. І це, скажу я вам, ні з чим незрівнянний смак!», - розповідає Галина Куколь.
За словами тамтешніх мешканців, Кам’янка – це місце для відпочинку душі. Воно ідеально підійде для любителів тихого полювання, адже різновиди грибів і справді вражають. Також, це чудове місце для відпочинку біля річки. Саме тут знаходиться кемпінгове містечко та мотузковий парк. Тож провести активні вихідні з родиною чи друзями, або усамітнитися від буденності можна саме тут – у Кам’янці.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
