Онлайн-журнал "Цукр" розповів про драматичні історії людей з інвалідністю під час окупації та те, як війна посилила системні проблеми доступності в Україні.
«Я не могла спуститися в укриття — у нашому будинку немає ліфта, укриття не облаштоване, а я на кріслі колісному». Це речення болем відлунює в кожному місті України, куди прилітають ракети.
Тростянець: коли місто стає пасткою
В Україні живе понад 2,7 мільйона людей з інвалідністю. З початком повномасштабної війни їхнє життя ускладнилось у десятки разів. Особливо це відчувається в деокупованих містах, таких як Тростянець.
Навесні 2022 року це місто окупували російські війська. Для людей з інвалідністю це стало щоденним виживанням. Вони не могли самостійно пересуватися та залишилися сам на сам із загрозою. Не могли евакуюватися, сховатися чи захиститися.
Окупанти не просто ігнорували потреби людей з інвалідністю — вони катували дітей з особливими потребами та знущалися з їхніх родин.
Медична катастрофа:
- Медичні заклади заблокували
- Лікарів не пускали до пацієнтів
- Аптеки припинили роботу
- Люди з хронічними захворюваннями не отримували життєво важливих ліків
Побутовий колапс: У місті зникли електрика, вода, газ. Неможливо було зарядити крісла колісні з електроприводом, користуватися кисневими концентраторами чи приготувати їжу. Магазини розграбували, гуманітарної допомоги не було.
Особливо тяжко доводилося лежачим хворим — без догляду, у повній антисанітарії. Про гендерні потреби ніхто не думав.
Місто було повністю відрізане від світу. Зник зв'язок, а з ним доступ до новин, можливість покликати на допомогу, почути голос близьких. Це викликало у людей з обмеженою мобільністю страх і паніку щодо майбутнього.
Після деокупації кожен день має значення. Рішення мають бути швидкими, практичними й людяними.
Що має змінитись?
Законодавчі зміни:
- Розробити окремий розділ у законодавстві про потреби людей з інвалідністю під час війни
- Створити національну стратегію з чітким планом дій
- Гарантувати ефективні механізми евакуації з доступним транспортом
Практичні кроки:
- Створити регіональні координаційні центри
- Розробити адаптовані програми підтримки з урахуванням реальних потреб
- Забезпечити доступне тимчасове житло після втрати домівок
Роль громадських організацій
Громадські організації, як ГО «ТРОІ» в Тростянці, у співпраці з волонтерами дбають про людей з вразливих груп. Вони приносять підгузки, знаходять крісла колісні, спілкуються з людьми після тиші в окупації.
Сьогодні ці організації також фіксують злочини, адвокатують зміни, шукають міжнародну допомогу. Їхня роль критично важлива.
Шість речей, які не можна відкладати
- Миттєва гуманітарна допомога — ліки, продукти, засоби гігієни
- Оцінка індивідуальних потреб — фізичних, психологічних, побутових
- Психологічна підтримка для тих, хто пережив катування та ізоляцію
- Відновлення інклюзивної інфраструктури — лікарні, аптеки, соціальні служби
- Допомога з документами — відновлення паперів, соціальних виплат, пошук роботи
- Документування злочинів — не дати замовчати тортури та приниження
Час діяти
Під час окупації Тростянця люди з інвалідністю стали заручниками системної байдужості та людської жорстокості. Цей досвід — дзеркало системних проблем по всій Україні.
Без урахування потреб людей з інвалідністю неможливо будувати безпечну країну. Це питання не лише прав, а й гідності, довіри та рівності.
Міжнародні організації, держава, волонтерські структури мають діяти вже зараз — кожен день промедління коштує людських життів.
Слідкуйте за нами в Facebook та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
