Під час окупації, за даними Тростянецької міської ради, було пошкоджено або знищено 1550 об’єктів, з них повністю зруйновані 120 квартир у багатоповерхівках та 12 приватних будинків. Загальні збитки оцінюються на понад 100 мільйонів доларів.
До цієї жахливої статистики відноситься й будинок Тетяни та Сергія, який також зазнав значних пошкоджень і потребував тривалого відновлення. Їх житло знаходиться поблизу вокзалу та було в епіцентрі найстрашніших подій окупації.
Не могли жити вдома під час окупації
Розташоване подвір’я недалеко від водойми, що свідчить про відсутність навіть базового укриття – підвалу. На лугових територіях високий рівень грунтових вод, що спричиняє постійне затоплення підвалу. Це робить його будівництво та експлуатацію недоцільними.
“24 лютого як заїхали танки, ми до дев’ятої вечора побули вдома. Тоді діти почали бояться і ми пішли до свекрухи на сусідню вулицю. Переночували й перейшли до сусідки. В неї який-не-який був погріб і він нас заспокоював. Раптом що, ми бігли туди. Пожили ми там днів шість”, – згадує жінка.
Вдома родина не була й дня. Було страшно, бо поблизу подвір’я їздили танки, ходили росіяни і розстріляли цивільного.
Останнім “зеленим коридором” родина виїхала у Недригайлівську громаду. Де зупинились у знайомих, на невизначений період. Зв’язку з рідними майже не було, бо у Тростянці не було мобільного зв’язку. Але найгірше було попереду.
Незадовго до початку окупації сім’я наших героїв зробила ремонт вдома: придбали нові меблі, натягли нові стелі, замінили підлогу та поклеїли шпалери.
“У мене був шок. Двоє дітей, що робити і де жити?”
Коли Тростянець звільнили, сестра Тетяни пішла перевірити стан їхнього будинку і побачила, що один із кутів будівлі був вибитий. Родина не поверталася додому ще два тижні, і за цей час пошкоджена частина будинку не витримала й обвалилася. Тоді як сім’я повернулась 13 квітня у деокуповане місто, будинок був зруйнований ще більше.
“Ми приїхали і побачили, що забор був повністю побитий осколками, шифер з даху валявся в дворі, кута будинку не було, а фундамент був піднятий. У мене був шок. Двоє дітей, що робити і де жити? По двох стінах пішли тріщини, у кухні потекла стеля, замокли газова плита, килими, меблі — майже все,” — згадує Тетяна.
Попри всі труднощі, жінка разом з чоловіком хотіли повернутись додому:
“Нас позвали родичі, ми пожили декілька днів, але дуже хотілось додому. Ми подумали з чоловіком і забили одну кімнату, де не було руйнувань, заклеїли двері і повернулись додому”.
У районі вокзалу газу, світла і води не було, адже комунікації були значно пошкоджені. Їх відновлення тривало довго через значні руйнування, а також через побоювання, що може бути заміновано.
Тетяна згадує: “Найпершим під'єднали світло. Їсти ми варили на електроплитці, грілись електрообігрівачем. І потихеньку почали відновлювати дім”.
Відновлення пошкодженого будинку
У місті приймали заявки на відшкодування пошкодженого житла.
Будинок належить матері чоловіка за правом власності. Жінка зверталася до міської ради та подавала заявки на отримання компенсації. У міськраді пояснили, що першочергово допомагають пільговим категоріям, до яких належить і родина наших героїв. Проте допомога для такого рівня пошкодження була незначна.
У міській раді родині виділили шифер, тож перш за все Тетяна та Сергій перекрили дах, адже від покрівлі залишився лише старий руберойд. Згодом міська рада також надала 1000 штук цегли для подальшого відновлення будинку.
Тетяна зізнається, що цеглу довелося докуповувати ще кілька разів, адже для відновлення двох стін – їх потрібно було майже повністю демонтувати і зводити заново. Це стало одним із найскладніших етапів у процесі відновлення будинку.
“Знайомі мені надсилали всі анкети на допомогу, які тільки бачили. Ми заповнювали. Також була складність у подачі заявок, бо власник – мати чоловіка. Подавати можна тільки з її телефону. У “Дії” є функція на відшкодування пошкодженого майна, але там треба паспорт ID або закордонний. Але вона його не хоче робити, людині 60 років її і книжечкою влаштовує”, – розповідає жінка.
Ще родина отримала грошову допомогу у розмірі 37 тисяч гривень на утеплення від МОМ.
Міжнародна організація з міграції (МОМ) надає допомогу для ремонту приватних будинків, які мають легкі або середні пошкодження через бойові дії. Підтримка включає ваучери або грошову допомогу.
Сергій та Тетяна як отримали кошти відразу витратили їх на матеріал для утеплення стін. Через деякий час представники МОМ приїжджали з перевіркою.
“Комісія з “єВідновлення” приїхала до мене через два роки після подачі заявки. Мені зателефонували і запитали чи подавала я заявку. Я відповіла: "Так, звичайно, подавала. Тільки ми вже все зробили." Вони перепитали: "Прям все зробили?" Я підтвердила, що так, крім одного вікна в кімнаті. Воно було побите зсередини, напевно вибуховою хвилею. Один склопакет вийняли так й лишили з двома. Ми його поки не міняли, бо були в черзі на нові вікна, але чомусь наша черга так і не дійшла. Тоді комісія приїхала і виділила 3 600 гривень на це вікно.
Все інше ми робили своїми силами. Чеків у мене ціла папка”, – розповідає за компенсацію Тетяна.
Відбудований будинок
З початку дії програми "єВідновлення" у Тростянецькій громаді 363 заявники отримали фінансову допомогу на відновлення житла, пошкодженого внаслідок бойових дій. Загальна сума компенсацій перевищила 84,4 мільйона гривень.
Нагадуємо, що програма “єВідновлення” складається з трьох етапів, залежно від ступеня пошкодження:
- Перший етап - дрібний ремонт пошкоджених осель.
- Другий етап - відшкодування повністю зруйнованого житла.
- Третій етап - компенсація капітальних ремонтів вартістю понад 200 тисяч гривень.
“Ми підлягаємо до третього етапу "єВідновлення", бо у нас були знесені опорні стіни. Перебувати в будинку було небезпечно. Стелю тримала шафа, аби не шафа і стеля б обвалилась”.
Відновлення зруйнованої частини будинку перетворилося на виснажливий процес, який тривав майже рік. Фінансові труднощі стали головним викликом: паралельно з будівництвом необхідно було заробляти на життя. Хоча Сергій досвідчений будівельник та виконував більшість робіт самостійно, що заощаджувало кошти, постійне зростання вартості будівельних матеріалів та обсяг їх купівлі робило процес відновлення надзвичайно складним.
“Та допомога яку нам виділяли це мізер від того, що ми вклали. Але так, прийшлось. Я плакала, бо думала, що ці ремонти ніколи не закінчаться”, – каже жінка.
Що саме спричинило такі пошкодження – досі невідомо. Комісія так і не змогла визначити, чим саме був зруйнований будинок.
Пошкодження
Матеріал створено у рамках проекту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / This article was supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.”
Слідкуйте за нами в Facebook та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
