Аня жила у Тростянці. Її життя кардинально змінив один день – 24 лютого 2024 року. Разом із родиною дівчині довелось виїхати до Польщі. Там Аня віднайшла себе у приготуванні тортів, які сьогодні можна назвати шедевром.
Найголовніше у житті кожного – знайти улюблену справу та займатися нею із задоволенням. Повномасштабна війна почалася неочікувано та змінила життя людей. Але вона довела, що українці стійкий народ, який може протистояти будь-чому. Аня Коломієць є прикладом дівчини, яка в таку скрутну ситуацію намагається не ламати свій внутрішній креатив та розповідає про українців за кордоном.
День, коли життя змінилося
У 2022 році, Аня навчалася у школі №3, планувала гарно її школу та розвивати свої навички у волейболі. Все змінило повномасштабне вторгнення та окупація Тростянеччини.
“Посад, де працювала моя мама, зрівняли з землею. Наш вокзальний район теж не був найбезпечнішим місцем під час окупації. Сьогодні вдарили в багатоповерхівку навпроти, завтра можемо бути ми. Розраховувати теж не було на кого.
12 березня ми дивом виїхали “зеленим коридором”, щоб врятувати наші життя. Стукаючи у вікна машин, просилися до кожного знайомого і незнайомого. Очікувано, ніхто мене з мамою не брав тоді. Не ми єдині хотіли виїхати. Взяли нас в евакуаційний переповнений автобус завдяки маминій знайомій, тьоті Віті. Їй вдалося натиснути на водія та вмовити його”, – розповідає Аня.
Тоді, дівчина з родиною виїхали до Польщі. Перебуваючи в безпеці, головною ціллю стало мати копійку на життя та скоріше повернутися додому.
“Приїхавши в Гданськ до чоловіка моєї сестри, ми проживали разом в хостелі для працівників. Неочікувано швидко мене віддали в польську школу. Без перебільшення, тоді моє життя поставили на паузу.
Я не розуміла де помилилася, чому залишилася без того, що робило мене щасливою. Мати сім‘ю поруч в той час - незрівнянний дар. Але було тяжко усвідомити, що мої друзі, хобі, досягнення та місце в суспільстві - усе, до чого я прагнула своє життя, залишилося вдома”.
Тернистий шлях до маленького успіху
Родина Ані мала усвідомлення, що бачить своє життя тільки в Україні та після закінчення війни хоче повернутися додому. Але спочатку потрібно заробити гроші на життя сьогодні та відкласти щось на майбутнє. В Україні треба було поставити вікна, закрити кредити та й прожити якийсь час без роботи. Ані було важливо допомагати своїй родині, і тому вона долучилася до справи.
“Якщо чесно, тоді не було різниці чим я буду займатися. Треба було щось вигадувати. Але як минула фанатка майстер-шеф діти, відштовхнулася від постійно актуальних потреб суспільства. Усі люблять смачно поїсти. Тому швидко оцінивши ситуацію, розробила бізнес-план приготування бенто тортиків.
Чому бенто? Перш за все це модно зараз. Але я розуміла, що звичайні торти ніколи не пекла, а на маленькі у мене ще були якісь шанси. Яскраво продемонструвала цей геніальний план родині. В хостелі, коли рахувався кожний витрачений грош. Усі були вражені, здається, більше навіть від того, що я взагалі щось пропоную, але зробити внесок в мій стартап нікому не вдалося”,– розповідає Аня.
Тоді, Аня почала шукати способи знайти гроші на нове хобі. Вона звернулася по державну фінансову допомогу. І тоді вже, на ці гроші, купила собі міксер.
“З часом нам вдалося знайти квартиру, де я спекла свій перший тортик на день народження. Пам’ятаю, як треба було зробити те, що я ніколи не робила. А до того ж так, щоб усіх здивувати й отримати бажані слова підтримки зі сторони родини. Не було права на помилку, тому я неймовірно переживала. Переглянувши мільйон відео на YouTube, у мене все вийшло. Я приготувала свій перший тортик, вирівняний лінійкою”.
Відтоді родина Ані почала проводити активну піар-кампанію смачному хобі. Другий торт дівчина спекла на день народження друга.
“Мене помітили після цього. Потім почали дзвонити клієнти, але жодного бенто в мене не замовляли, виключно звичайні торти. Грошей на експерименти і накопичення досвіду не було. На цьому етапі довелося викручуватися. Я пропонувала і радила людям якісь тортики розуміючи, що буду робити це вперше.
Четвертий торт був з мастикою. Перші сльози, невдачі. Потім я почала працювати над брендом. Свій логотип зірки я намалювала пальцем в додатку на телефоні. Я помітила, що мені дуже подобається те, чим я займаюся.
Усі зароблені гроші я витрачала на придбання нового кондитерського інвентарю. Тому усвідомлювала, що заробити у мене не виходить. Але найголовніше було те, що нове хобі надало моєму життю кольорів і я змогла рухатися далі. Також важливу роль в моїх починаннях відіграла підтримка зі сторони сім’ї. Саме вона була моїм джерелом віри, натхнення та сил”, – ділиться Аня.
Літом 2022 року дівчина влаштувалася помічником кондитера, щоб набратися досвіду в цій справі.
Перший день помічником кондитера
“З перших днів мені доводилося вдавати суперкондитера. Як на мене, ця робота далась непросто, з огляду на фізичне та постійне моральне навантаження. Але там я вже змогла заробити”.
Повернутися додому в Україну у родини Ані не вийшло. Війна не закінчилася та був ризик, що до Польщі їх знову не впустять. Тому, Аня пішла до третього класу Польського ліцею, а на зароблені гроші придбала новий телефон.
“Поки навчалася, моя клієнтура трішки розширилася і я продовжила брати нові замовлення.
Наступного року видрукувала свої візитки та створила нові елементи бренду. Відпрацювала нові смаки тортів та різноманітний декор. Моя робота стала більш систематизованою і у мене знайшлися постійні клієнти. Однак під час літніх канікул довелося пригальмувати свою діяльність. Навчання завжди було в мене в пріоритеті, починаючи з літа я готуюся до іспитів. Але все одно продовжую готувати на замовлення, тільки темп мого кондитерського розвитку сповільнився”.
Дізнавайтеся цікаві історії про людей разом з Тростянець.City!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
