«Я з дитинства мріяла про власну збірку, тому зараз реалізовую дитячу мрію», – саме так говорить про свою творчість тростянецька поетеса Юлія Сміян. Вона і справді вже видала свою першу збірку «Лавандові крила» та має в арсеналі понад 200 творів.
А ще Юлія працює в бібліотеці та активно зустрічається із школярами, розповідає їм про поезію, хоча зізнається, що сама більше любить читати прозу.
Вірш про геометричні фігури
Народилась тростянецька поетеса у селі Вишневе, а навчалась у Білківській школі. Кілька років ходила до музичної школи. Уже 4 роки Юлія Сміян працює в дитячій бібліотеці, та пише власні вірші, яких уже має понад 200.
«Я з дитинства мріяла про власну збірку, тож, можна сказати, що я реалізовую дитячу мрію. Дуже любила читати, це мене завжди надихало. Уроки української мови та літератури були мої найулюбленішими. І тоді, і зараз, найбільше любила читати Ліну Костенко», – розповідає вона.
Юлія Сміян Фото: З архіву героїні
В школі вона навіть писала вірші про предмети. Каже, що дуже боялась читати поезію перед однокласниками, але вони її підтримали, а вчителька потім подарувала збірку Ліни Костенко.
«Вчителька математики запропонувала нам зробити вдома геометричні фігури, але мені це не вдалось. Із пустими руками я не могла прийти на урок, тож я вирішила написати вірш про геометричні фігури. Пам'ятаю, що мені було соромно його читати, а однокласники всі оцінили, всім сподобалось. А вчителька мене неабияк підтримала, похвалила. До речі, саме вона потім подарувала мені збірку Ліни Костенко, тим самим, прививши до неї любов, яка є в мені й дотепер».
Зараз же пані Юлія активно зустрічається із школярами Тростянеччини. Вона влаштовує тематичні зустрічі, намагається привити їм любов до поезії. Пояснює вона це тим, що в дитинстві їй дуже не вистачало однодумців, з якими б могла писати та займатись творчістю. Тому зараз і намагається такими зустрічами об'єднати діток, зацікавити та, можливо, навіть надихнути. Хвалиться, що найбільше на таких зустрічах знаходять відгук її вірші про любов до рідного міста та України.
Юлія СміянФото: З архіву героїні
Цікаво, що сама поетеса не дуже любить читати поезію, а віддає перевагу прозовим творам.
«Обов’язково це саме українські автори. Дуже люблю творчість сучасної української авторки Дарини Гнатко. У неї, можна сказати, романи більше для жінок, але вони з такими історичними вкрапленнями. Зараз читаю теж українського автора Олега Гавріша «Казки баби Гавришихи». Там зібрані реальні історії, які розповідала йому його бабуся – про етнографію нашу, про традиції. Дуже мені цікаво, особливо зараз».
Війна змінила фокус творчості
Вперше свої вірші у мережу Юлія почала викладати у 2011 році. Зовсім неочікувано з нею зв'язались представники журналу «Дніпро» та попросили дозволу на публікацію творів. З того часу вона активно публікується. А у 2021 році Львівська обласна бібліотека випустила збірку, до якої увійшли твори 18 українських бібліотекарів, які встигли отримати визнання в даній справі.
«Мені захотілося створити сторінку з власними віршами. Почала публікувати і люди одразу оцінили це. Звичайно, дуже надихнуло мене. Згодом до мене звернулись представники Всеукраїнського літературного журналу "Дніпро", зараз навіть не знаю, чи існує він ще. І вони попросили дозвіл на публікації моїх творів в своєму журналі. Пам'ятаю, я була тоді навіть приголомшена трохи. Це тоді додало мені ще більшої упевненості, тож я почала брати участь в різних альманахах».
В тому ж таки 2021-му Юлія презентувала свою власну збірку віршів. Назвала її «Лавандові крила», бо дуже любить ці квіти та колір, а присвятила своєму татові – саме він був одним із перших поціновувачів її віршів.
«Він завжди говорив мені, щоб я подарувала йому збірку, коли випущу її. На жаль, він так і не дожив до цього моменту, тож вирішила присвятити її саме татові», – згадує вона.
З початком повномасштабного вторгнення, тематика поезії Юлії Сміян змістилась на одну тему – війну.
«Зараз все про війну, про біль, переживання. Необов'язково мої, адже пишу я про те, що бачу. А взагалі, дуже люблю писати про патріотизм, природу - завжди ці теми мене надихали. А от інтимна лірика чомусь завжди давалася складно. Любовні почуття, відносини - чомусь це не викликало в мене ніколи якогось особливого задоволення».
Поетеса чекає Перемоги України, щоб далі видавати свої книги, адже матеріалу назбиралось вже не на одну збірку. Також вона почала писати про окупацію міста – поки збирає історію людей, деякі факти змінює, прибирає імена, наскільки б це складно не було, але хоче зафіксувати це все для історії.
«Поки що я випустила лише одну власну книгу зі збірками віршів, хоча матеріалу вже назбиралось на 3 книги точно. Але я чекаю на нашу Перемогу. Лише тоді я зможу випустити нові книги, бо наразі морально не налаштована на це. І головне - я хочу аби ця збірка була присвячена саме поезії про Перемогу».
Юлія СміянФото: З архіву героїні
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
