26 березня виповнилась перша річниця звільнення Тростянця від окупації російськими військовими. Місто опинилось в облозі з першого дня повномасштабного вторгнення рф в Україну.
24 лютого 2022 року в другій половині дня, в напрямку Сум через Тростянець проїхала перша колона техніки рф. Ввечері цього ж дня, всі наступні зупинялись в місті. Наступного дня, біля виїзду з міста в напрямку Боромлі, відбувся перший бій між військовими 93 – ОМБр «Холодний Яр» та солдатами рф. Тоді стало остаточно зрозуміло про окупацію міста та громади в цілому.
Ми поспілкувались з людьми, які на власні очі бачили жорстокість росіян, та пережили обшуки, обстріли і знущання з мирного населення.
Про долю п'ятиповерхівки біля залізничного вокзалу
Пані Наталія жила в будинку по вулиці Благовіщенська, 53. Її квартира на 5 поверсі згоріла вщент, як і всі інші в цьому будинку.
«14 березня о 10 годині вечора зі сторони Боромлі в будинок потрапило 2 снаряди. Почалась пожежа, я подзвонила на Суми, бо тут не було зв’язку, тоді до нас приїхало 2 пожежних машини тростянецьких. Поряд були бої, а наші рятувальники продовжували гасити. Людей майже не залишилось, тож ми допомагали носити воду, тут недалеко є», - пригадує Наталія.
За словами жінки, будинок горів три рази від влучань російських снарядів.
«Ще горіло 9 березня зверху над квартирою. Прямо з вокзалу стріляли вони (росіяни, - ред.). У жінки на 5 поверсі горіла кухня. А в останні дні окупації Тростянця вже згоріло все повністю. Спочатку ми в підвалі ховались, а потім я вирішила в квартирі залишатись. А тоді така думка з’явилась, що снаряд зверху може прилетіти. Тоді вже спустились до підвалу. А до цього просто на підлогу лягали та молились, аби вижити»
Пані Наталія жила в будинку з 1992 року, все, що жінка змогла нажити за своє життя, згоріло або перетворилось на брухт.
«Немає нічого, навіть тарілочки не залишилось. Лише те, що було на мені. Тепер разом із сином мешкаємо у знайомих. А свого кутка взагалі не залишилось», - додає Наталія.
Тростянецьку міську лікарню військові рф розстріляли з танку впритул
«Спочатку до восьмого березня ми постійно ходили на роботу. Потім, з 11 числа ходили по три дні», - пригадує молодша медична сестра Тетяна.
22 березня, як розповідає пані Тетяна, біля її будинку розірвався снаряд та пошкодив дім. Після цього вона повернулась в медзаклад і залишалась там до кінця окупації.
Тростянецька лікарня
«Ми всі були на третьому поверсі, там було найбільш безпечно. Були декілька лежачих пацієнтів з травматології, три з хірургії, а також з терапевтичного та пологового відділень. Ми за ними доглядали, годували, допомагали спускатись до підвалу», - розповідає пані Тетяна.
«Це був жах. Коли почали обстрілювати лікарню…ми як раз погодували пацієнтів, раптом страшний вибух, забігають дівчата з пологового і кричать: «В нас бомба влетіла!» Ми почали спускатися до підвалу, кого змогли, також спустили туди, інших разом з матрацами клали в коридорі. Вибухи не закінчувалися. Відчуття таке, ніби танк всередину заїхав і стріляв. Сюди вони заходили, обшукували палати, перевіряли пацієнтів навіть лежачих. Було дуже страшно», - продовжила жінка.
Останніх пацієнтів з лікарні евакуювали вже 27 березня. До того ж дня, частина медичного персоналу продовжувала допомагати хворим.
«Коли почались бої за звільнення Тростянця, вони наче подуріли»
«У нас в будинку майже до кінця були всі тут. Ховались у підвалі. Вони (росіяни, - ред.) ще до нас туди приходили лягали спати біля нас», - згадують мешканці будинку по вулиці Нескучанська, 52.
«До мене на третій поверх зайшли і сказали, що будуть жити тут в чотирьох, а я можу або залишатись, або йти. Та хіба ж я буду жити з цими….тож я і перейшла жити в підвал. Так вони потім приходили до нас та перевіряли, чи на місці ми, чи не здали їх», - розповідає одна з мешканок будинку.
Біля будинку постійно стояв російський танк, тож військові практично окупували будинок та всю прилеглу територію.
«Танки з обох сторін стояли, то їх дуже багато було. А то було, біжить один, тягне кулемет з патронами та кричить: «Нас підбили, нас підбили!». Ще на другому поверсі у під’їзді стояв кулемет їх», - продовжують розповідати жінки.
Розстріляний будинок по вулиці Нескучанська, 52
За словами мешканців будинку, військові рф неодноразово погрожували їм.
«Я ходила на верхні поверхи годувати кішку, яка щойно народила кошенят. Одного дня, він (військовий рф, - ред.) націлив мені в спину автомат, та пригрозив розправою. На той момент, мені було вже все одно, адже в гаражі лежало тіло мого чоловіка», - пригадує жінка.
«Коли почались бої за звільнення Тростянця, вони наче подуріли. Вибивали в підвалі двері, матюкалися…пробили маленьку щілину та намагались пролізти в неї в бронежилетах. Були дуже налякані, навіть між собою сварились», - додають мешканці двоповерхівки.
Остаточно будинок по вулиці Нескучанська, 52, солдати рф покинули в ніч із 25 на 26 березня, залишивши танки та кулемети просто під вікнами двоповерхівки. Сама ж будівля, за період окупації, залишилась практично без даху та вікон, внаслідок обстрілів армією рф.
«Тоді ми думали, що не виживимо»
«Увечері дружина побачила над будинком російський літак. Тоді ми остаточно вирішили, що треба рятуватись», - розповідає 32-річний Артем, мешканець Тростянця.
«Наступного ранку ми дізнались про третій коридор, тож одразу зібрали деякі речі та вирушили в дорогу. У нас із дружиною 6-річна донечка, тож ми переживали, аби вивезти її в безпечне місце. Наша колона з цивільними авто простояла в очікуванні з 9 ранку до 17 години вечора», - згадує Артем.
За словами чоловіка, їх машина опинилась на одному з так званих «розривів» (перед перехрестям дороги).
«Не знаю чому, але російські військові почали вибивати ворота будинку, біля якого ми стояли та погрожували господарям вбити їх. Інші солдати постійно бігали вулицею, передавали по рації, що в них двоє «200» та один «300». Тоді ми думали, що не виживимо, бо вони були дуже агресивні. Найбільший страх був за доньку, за те що вона це все бачила, за те, що може щось із нею статися…Дякувати Богу, надвечір наша колона все ж рушила з місця та ми почали їхати в напрямку Сум», - розповідає чоловік.
Протягом усіх чотирьох «зелених коридорів», військові рф обшукували автомобілі, забирали в людей телефони та навіть деякі цінні речі. Аналогічна ситуація відбувалась і з родиною Артема. Його родина змогла дістатись до Сум близько 21-ї години вечора. За словами чоловіка, лише наступного дня вони відчули себе в безпеці.
Загальні втрати та пошкодження за місяць окупації Тростянця
За 30 днів окупації у Тростянці було пошкоджено:
- 59 об’єктів комунальної власності;
- частково зруйновано 800 житлових будинків та 250 квартир;
- повністю зруйновано 5 багатоповерхівок та 12 приватних будинків.
- Найбільшої руйнації зазнали:
- Тростянецька міська лікарня,
- привокзальна площа й будівлі та споруди, розташовані на ній;
- підприємства Держлісгосп,
- ПрАТ «Монделіс Україна»,
- історичні споруди – Краснотростянецька лісо дослідна станція,
- садиба Л. Є Кеніга,
- колишній магазин купця Ф. Курила тощо.
За підрахунками експертів сума збитків, завданих Тростянецькій громаді, складає 104,7 мільйона доларів.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе Тростянецька громада!
