“Бібліотека – не для книг і бібліотекарів, а для людей”, – говорить директорка Тростянецької публічної бібліотеки Людмила Єфремова.
Бібліотека в Тростянці – це яскравий, відкритий простір, де з 2018 року можна не тільки почитати книгу, а і взяти участь у різних майстеркласах, воркшопах, тренінгах. Організовують їх для молоді і людей старшого віку. Люди йдуть сюди по спілкування, нові знання.
Заклад пережив окупацію та дивом залишився неушкодженим. Росіяни зламали лише вхідні двері та не винесли звідти жодного комп'ютера. Вже на 10 день після звільнення Тростянця працівники на чолі з директоркою вимили заклад та прийняли перших відвідувачів, ставши для людей психологами та першими помічниками в документації злочинів росії.
Людмила Єфремова розповіла Тростянець.City, як вдалось перетворити звичайну бібліотеку в невеликому місті в культурний хаб, як і куди працівники ховали техніку в перший день повномасштабного вторгнення та чому вона така популярна серед відвідувачів.
Бібліотекарі вийшли із зони комфорту заради людей
Сучасною зробити бібліотеку захотіла громада після того, як наприкінці 2017 року сформувалась Тростянецька міська територіальна громада. Міська рада вклала 2,2 млн гривень у дві центральні бібліотеки – дорослу і дитячу, які знаходяться в одному приміщенні Тростянецької публічної бібліотеки.
Почали із перетворення простору будівлі – капітальний ремонт, сучасний інтер'єр, оптоволоконний інтернет, закупівля меблів, техніки, комп'ютерів, екранів, відкриття соціального кафе.
“Це було викликом, але ми зрозуміли, що маємо перелаштуватись, залишити радянські стереотипи і йти в ногу із сучасною спільнотою. Це було боляче, непросто. Бібліотекарі вийшли із зони комфорту. Спочатку ми скоротили людей. Залишились я як директор, чотири бібліотекарі, інженер-програміст, прибиральниця - ми разом побудували за два роки нову бібліотеку. Те що зараз видно в соцмережах - піна в порівнянні з тим, що потрібно зробити всередині.
У 2018 році відкрили перший простір на 250 м². Громада була задоволена тим що побачила і захотіла, щоб в нас відкрились і інші простори. Пішло далі будівництво. Протягом 2018-2019 років відкрили й інші простори”, – розповідає пані Людмила.
Бібліотека стала культурно-інформаційним, дозвіллєвим простором для громади. Зараз це єдиний відкритий для всіх простір, куди можна прийти і перебувати весь робочий час закладу.
Співпраця з меценатами
Паралельно міська рада виділяла гроші на поповнення бібліотечного фонду. Допоміг і Український культурний фонд. У бібліотеки є постійні меценати, серед них – спадкоємиця промисловця Леопольда Кеніга Сибілла Страк-Ціммерман.
“Залучив її наш міський голова. Перший раз вона передала нам дитячих книг на 40 000 гривень. Завітала особисто у 2018 році, коли відкривали перший простір у бібліотеці. Коли вона все оглянула і побачила свої книги на нових, гарних стелажах, то сказала: “Я не вперше допомагаю в Україні різним організаціям, в тому числі і бібліотекам. Але, коли я приїжджаю і бачу, що там навіть не спромоглись привести все в порядок, а книги поклали на запилені стелажі, бажання допомагати зникає. Проте, коли бачу, що до мого подарунка ставляться з повагою, то відразу з'являється бажання допомагати більше. Я повинна відчувати віддачу”. Тоді вона нам дала 7 000 євро на поповнення бібліотечного фонду”, – розповідає директорка.
Директорка розповідає про роботу бібліотеки Фото: facebook.com/trostpubliclibrary
Пані Людмила зазначає, що насправді проблема бібліотек в книжках. 7 000 євро це не так багато в книгах. Це всього 2 000 книжок, які можна тісно поставити на один двосторонній стелаж.
“Перед війною дійшли до піка свого розвитку, коли в бібліотеці працювали різні курси, гуртки, писали проєкти, подавались на гранти – вигравали їх”, – додає керівниця.
“Я не знала ворога, але знала, що таке війна”
З 2018 року під керівництвом Людмили Єфремової відкрили у громаді дев'ять оновлених бібліотек - три міські і шість сільських. Вони всі організовані по одному і тому ж принципу.
“Коли почалась війна в мене був такий об'єм роботи, що не вистачало часу слідкувати за повідомленнями про наступ. 24 лютого пішла на роботу, бо готувались до відкриття трьох сільських бібліотек - працювали над закупкою нових меблів і книг, їх отриманням, розподіленням по закладах, розміщенню там.
Спочатку сказала працівникам не йти на роботу. Але на місці зрозуміла, що потрібно викликати їх і ховати все. В бібліотеку було завезено 11 нових комп'ютерів, екрани, проєктори, які стояли повністю в упаковках, - бери і йди. А ще ж та техніка, що розставлена по своїх місцях, якою користувались кожного дня. Я не знала ворога, не знала хто прийде, але розуміла, що таке війна і мародерство, тому почали все ховати”, – згадує вона.
Команда бібліотеки почала активно знімати та розбирати техніку і ховати якомога далі – у книгосховище між старими виданнями, між стелажами прикидали все ряднами.
“Якби я жила в тому будинку, що бібліотека, то люди б телефонували під час окупації, а я ходила і видавала їм книги. Голод на книги був великий”, – говорить керівниця.
До 12 березня між обстрілами директорка ще навідувалась в бібліотеку - виносила кімнатні квіти, бо будівля була відключена від тепла, ховала документи. Вже 14 березня з Telegram дізналась, що в приміщення зайшли росіяни і вирішила що “бібліотеці кінець”.
“На другий-третій день після визволення була біля бібліотеки, але поки не обслідували все сапери ніхто всередину не заходив. Уже коли нам дозволили зайти, то стало зрозуміло – наша бібліотека ціла, окупанти лишили свої сліди, але нічого не взяли.
Якраз в коворкінгу, де вони збирались, вже 24 лютого все було в українських рушниках, бо готували виставку до дня народження Лесі Українки. Та й до 9 березня дня народження Тараса Шевченка почали підготовку на той момент, тому в рушниках вже був і стелаж йому присвячений. Але нічого не зачепили”, - розповідає директорка, а ще згадує, що саме напередодні повномасштабного вторгнення священник якраз освятив будівлю бібліотеки і вірить, що це вберегло її від руйнування та мародерства.
Відкрились для відвідувачів через 10 днів після звільнення Тростянця
Пані Людмила дуже горда тим, що її команда одна з перших в місті змогла організувати роботу та відкрити бібліотеку для людей. 26 березня – Тростянець деокупували, 3-4 квітня – пройшли сапери, потім прийшли бібліотекарі і прибрали всі сліди перебування росіян, а 6-7 квітня – відкрились двері для відвідувачів.
“В той час бібліотекарі стали психологами і вислуховували всі жахи, які людям довелось пережити за час окупації. Дітей було менше, бо їх вивозили зеленими коридорами відразу, як в місті стало гучно. Працювали після деокупації з дорослим населенням та розуміли, що їм потрібна допомога практичних психологів.
На початку травня до нас приїхали перші психологи, які допомагали людям. Через них пройшло близько 200 мешканців громади. Спеціалісти провели тренінги і для бібліотекарів, щоб ті розуміли як допомогти людям.
Зараз до нас щосуботи приїжджає психолог із Сум, до нього може прийти кожен охочий”, – каже вона.
Тростянецька публічна бібліотекаФото: facebook.com/trostpubliclibrary
Директорка пояснила, що коли формувалась нова бібліотека, списали близько 20 000 примірників радянської та російської літератури. Здавали їх на макулатуру, а на ті гроші купляли нові книги для бібліотек, що відкривались. Це була література сучасних українських авторів та переклади зарубіжних письменників.
“Після війни “чистимо” книги, видані російськими забороненими видавництвами, наприклад, “АСТ”, “Москва”. До цього питання відносимось виважено, а це означає не знищувати всю класику, поки немає такого рішення, вона стоїть у нас. За останні роки люди навчились читати українське”, – додає пані Людмила.
Культурна реабілітація після деокупації в бібліотеці
У бібліотеці є зараз всі заходи, що і раніше проводили звичайні бібліотеки. Тобто ведеться популяризація творчості письменників та відзначення знаменних дат. Але заклад орієнтується на громаду і те, що потрібно людям тут і зараз для розвитку.
“Після пережитого людям спочатку потрібна була психологічна допомога, а тепер культурна реабілітація. Саме тому проводимо багато майстеркласів, тренінгів, воркшопів.
Даємо людині можливість відійти від війни, показати, що життя є, воно продовжується, не закінчилось. Наші відвідувачі таким чином можуть відволіктись та налаштуватись на позитивний лад. Більше ведемо роботу з дітьми та молоддю, але активно залучаємо і людей старшого віку.
Люди вийшли на пенсію, але у них є сила і енергія, вони хочуть розвитку. Щовівторка ми з ними працюємо, враховуємо їхні побажання, проводимо ті майстеркласи, що вони бажають. Людям не вистачає спілкування і віри в добро”, – пояснює пані Людмила.
З січня по лютий у бібліотеці тривав проект “Економічний RestART” від Української бібліотечної асоціації і агенції економічного розвитку PPV Knowledge Networks. В його рамках залучили багатьох експертів креативних індустрій, які пояснювали гостям, як перетворити своє захоплення в бізнес. При тому ще й заклад отримав потужний комп'ютер для обробки фото і відео та 3D-принтер.
В лютому провели ідеатон. В ньому взяли участь всі охочі – молодь і люди поважного віку. Це був своєрідний мозковий штурм на тему: “Чого нашій громаді не вистачає, що ще потрібно”. Він переріс у концентрацію ідей. Серед іншого з'ясували, що в громаді не вистачає мовних курсів і тепер вирішують, де і як їх організувати. Також потрібна фотостудія, яка теж в планах. Міській владі сподобався принцип ідеатону і зазначили, що їх потрібно проводити частіше.
“Бібліотека - це не книжка. Бібліотека - це майданчик для зустрічей, пропозицій, обговорення. Це культурно-інформаційний, дозвіллєвий центр громади”, – підсумовує директорка Тростянецької публічної бібліотеки.
