Тростянецька школа № 5, у якій навчається орієнтовно 700 дітей, розташована в центрі міста. Коли на початку повномасштабного вторгнення Тростянець окупували, росіяни поставили свої танки якраз у центрі.
Окрім цього, патрулювали місто й запровадили комендантську годину з 16:00. Тож підібратися до школи, щоби принаймні заховати цінні речі та техніку, у директорки й педагогів не було можливості.
Ми поговорили з директоркою школи Іриною Бондаренко про те, що росіяни накоїли в школі, що вчителі робили під час окупації та як відновлюють навчальний заклад.
Директорка Ірина БондаренкоФото: Надані директоркою
«Росіяни гатили по вікнах і топтали ноутбуки»
11 березня росіяни заїхали танком на територію школи № 5, зруйнували огорожу, прострелили вхідні двері – і зайшли в школу.
Тоді зайшли на третій поверх і виламали двері у двох класах. Зокрема, розтрощили клас інформатики, порізали й побили ноутбуки. На деяких стрибали, а деякі забрали із собою. Також перерізали кабель для інтернету й розбили відеокамери.
«За словами людей, які живуть неподалік, окупантів могло щось злякати – і вони не затрималися в школі. Усе ж встигли наробити шкоди», – каже Ірина Бондаренко.
Оскільки місто було окуповане й за нього точилися бої, літали снаряди й неподалік розривалися бомби, від ударної хвилі в школі повилітали вікна. За словами директори, вилетіло 500 м² вікон. Деякі вилітали разом із рамами, не лише скло.
«Також росіяни просто гатили по вікнах – багато з них були прострелені. От куди хотіли – туди й стріляли. Мотив – незрозумілий. Також вони не давали нам можливості прийти до школи та “спустити” систему опалення. Тому в школі розмерзлися абсолютно всі батареї», – розповідає директорка.
Як учителі пекли хліб
У перші дні окупації росіяни пограбували й розтрощили майже всі магазини й аптеки. Тож директорка з учителями вирішили організуватися та підтримати містян – пекти хліб.
Фото: Надані директоркою
Так, зібрали борошно, яке залишалося в школах і садочках міста. А ще попросили людей, аби вони принесли електропічки. Тоді почали пекти хліб у дитячому садочку в центрі міста.
Учительський колетив випікає хлібФото: Надані директоркою
Коли ще був зв’язок, Ірина писала про це людям на своїй сторінці у Facebook, аби містяни могли забрати випічку. Колектив випікав хліб, поки було світло. До 11 березня.
«Кожна дрібничка в школі – важлива»
26 березня Тростянець звільнили. Ірина майже одразу побігла в школу.
Директорка зізнається, що коли вперше зайшла в школу після всіх цих руйнувань, відчула неймовірну ненависть до росіян. Ще більш загострену, ніж під час окупації.
«Для чого ці люди таке робили? Вони взагалі люди? Як можна просто зайти в школу, де навчалися діти, постріляти війна й поламати всі ноутбуки? Коли все робиш із любов’ю, то кожна дрібничка, важлива. Усе зруйноване – важливе. Що ми їм зробили? Наш колектив дуже хвилювався за школу. Я постійно їм повторювала: “Все відновимо, усе буде добре!”», – розповідає Ірина.
Директорка разом з учителями, які залишилися, поки місто було окуповане, та які встигли повернутися, зібралися, щоби прибрати в школі. Своїми силами помили все, розчистили від скла та заклеїли вікна плівкою.
У школі ставлять нові вікнаФото: Надані директоркою
А вже 11 квітня відновили навчальний процес дистанційно. За словами директорки, було важко організувати дітей і вчителів, повернути звичний розклад. Учні та вчителі були хто де, було незрозуміло, скільки педагогів працюватиме, скільки дітей навчатиметься та як. Але до всього пристосувалися. У всіх було єдине бажання – нарешті повернутися до школи.
Школа ожила
«Улітку під'єдналися різноманітні фонди й запропонували нам допомогу. Так, чеський фонд допоміг закупити та вставити всі зруйновані вікна, а ще замінити 178 батарей. Звісно, ще багато чого треба зробити. Але нічого, усе робимо поступово», – зізнається директорка.
Нові вікна у школіФото: Надані директоркою
До 1 вересня власними силами та з допомогою Тростянецької міськради облаштували укриття. Пофарбували, зробили витяжку, освітлення, два виходи. І стали ще на крок ближче до очного навчання.
«Звісно, наше укриття маленьке. У нас навчається 681 дитина, а воно призначене для 340. Тож нині навчаємося в змішаному форматі. Початкові класи – очно, а старша й середня школа чергуються по днях», – говорить Ірина.
На жаль, пошкоджені росіянами речі в школі знаходять досі. Коли були опади, виявили, що покрівля даху пошкоджена. Також у школу шукають фінансування, щоби відновити комп’ютерний клас. А поки поставили туди вчительські ноутбуки, щоби діти мали змогу навчатися на інформатиці.
Поки що учні навчаються за вчительськими ноутбукамиФото: Надані директоркою
Попри все, школа ожила. Нині учні, вчителі та батьки активно долучаються до волонтерських ініціатив і постійно передають продукти на фронт.
Зокрема, організувалися і самі зробили вітамінне варення з калини, передають консерви та закрутки, виготовляють енергетичні батончики, печуть хліб, роблять обереги й малюють малюнки для воїнів, плетуть маскувальні сітки.
«Роль керівника нині – дуже величезна. Хто, як не керівник, має підтримати вчителів, учнів, батьків? Організувати всіх, чимось зайняти. Ми маємо не показувати свою розгубленість, а бути позитивними, підтримувати здоровий психологічний клімат. Усе це – заради дітей», – закінчує Ірина Бондаренко.
